Пам’ять і пам’ятник

Вже давно стало загальним місцем твердження про те, що несподівана смерть зупинила лідера Руху на ходу, в розпалі активної діяльності. Так само банально звучать сьогодні бездоказові звинувачення у нібито навмисному вбивстві Чорновола неоголошеними силами.

Набагато корисніше подивитись сьогодні на тих, хто претендує на роль продовжувачів «справи Чорновола», тих, хто був поруч із лідером впродовж його політичної кар’єри. Залишiмо їм самим сперечатися щодо того, хто є сьогодні більшим «чорноволівцем», висмикуючи цитати з промов та статей різних років, вербуючи до своїх політичних таборів членів сім’ї загиблого лідера. Така доля великих — мати після смерті набагато більше послідовників, ніж за життя.

А в тому, що Вячеслав Чорновіл був і залишиться великим, немає жодних сумнівів. Його ім’я завжди буде поєднуватися із мрією про незалежність України, яка здійснилася. Але... Кожен із нас має власне уявлення про те, якою має бути наша країна, у кожному із нас ніби віддзеркалюються здійснені і нездійснені мрії Чорновола, надії і розчарування, протиріччя і компроміси, без яких неможливі реальна політика, реальне життя. Ім’я Чорновола продовжує об’єднувати і роз’єднувати, це ім’я залишається частиною політичного процесу вже після смерті свого власника. Залишається сподіватися, що з кожним роком пам’ять про Чорновола очищатиметься від політичної кон’юнктури, а до пам’ятника на Байковому приходитимуть саме ті, хто пам’ятають.