Пам’яті єпископа Мілана Шашіка

Упродовж минулого тижня Закарпаття прощалося з без усякого перебільшення найбільш шанованою, авторитетною і впливовою людиною Закарпаття ХХІ століття – Преосвященним владикою Міланом Шашіком - правлячим єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії, який  14 липня на 68 році життя раптово відійшов у Засвіти.

Владика Мілан не був ані закарпатцем, ані українцем.  Він народився у с. Легота біля міста Нітра у Словаччині. В одному з інтерв’ю єпископ розповідав мені, що поклик служити слову Божому він відчув ще у ранньому дитинстві і відтоді навіть у дитячих іграх придумував собі роль священника. По теологічних студіях у Братиславій й Римі у 1976 році був висвячений на священника, а з 1992 року ніс слово Боже в Україні. Працюючи в Апостольській Нунціатурі в Києві, об’їздив майже всю Україну, часто навідувався на Закарпаття, допомагав у пасторальній службі, згодом служив римо-католицьким священником у Перечині та греко-католицьким на Великоберезнянщині, а з січня 2003 року очолив Мукачівську греко-католицьку єпархію, утворену ще у 1771 році.

Ужгород у день прощання з Владикою Міланом

За час існування єпархії її очолювали десятки єпископів. Найбільш потужними особистостями в її історії стали єпископ-просвітитель Андрей Бачинський (5.08.1772-19.11.1809), що опікувався просвітництвом і створенням шкіл, єпископ-народолюб Юлій Фірцак (22.08.1836-1.06.1912), відомий своїм «Меморандумом» до угорського уряду, який спричинив «Верховинську акцію» Е.Егана, та священомученик і заступник Греко-католицької церкви на Закарпатті блаженний Теодор Ромжа (14.04.1911-1.11.1947), вбитий радянськими спецслужбами.

Вручення премії письменнику Олександру Гаврошу

У цьому ряді великих подвижників Мукачівської ГКЄ своє місце займе і єпископ Мілан Шашік як великий будівничий. За його 17-літню каденцію у краї було зведено 269 нових храмів і каплиць, завершено будівництво сучасної семінарії. Вінчати це велике будівництво мала реставрація історичного комплексу Ужгородського кафедрального собору та єпископської резиденції з її мистецькими шедеврами, затертими радянським режимом вапняною штукатуркою. Без жодної копійки державних коштів зусиллями владики Мілана та його оточення, Ужгороду  повернуто його безцінні архітектурні і культурні скарби.

За час своєї єпископської каденції владика Мілан засвідчив свою любов і повагу до Ужгорода, Закарпаття і України загалом. За масштабну духовну і культурну діяльність отримав українське громадянство, став почесним жителем Ужгорода, регулярно входив до числа лауреатів конкурсів «Людина року» на Закарпатті.

Розмова з Ларисою Івшиною під час відкриття фотовиставки "Дня" в Ужгороді

До його авторитетної, зваженої і мудрої думки однаково поштиво ставилися і дослухалися керівники Закарпаття, народні депутати, університетська професура, підприємці, творча інтелігенція. З ним обожнювали спілкуватися журналісти, для яких він упродовж багатьох літ організовував престури у віддалені парафії, до храмів-новобудов та реставрованих історичних святинь, запрошував на різдвяні коляди до резиденції, регулярно розповідав про життя єпархії. Під час таких бесід він засвідчував глибокі знання на лише святого Євангелія, але й різних сфер людського буття, володів даром чітко і ненав’язливо формулювати думку, уважно дослуховуватися і поважати співрозмовника.

Слова вдячності єпископа художнику-реставратору резиденції Павлу Ковачу

Своєю багатолітньою подвижницькою пастирською діяльністю владика Мілан зажив у громаді Закарпаття слави істино народного єпископа. Він з однаковою пастирською любов’ю натхненно і віддано проводив Богослужіння як у величних храмах міст Закарпаття, так і в церквах та капличках віддалених гірських сіл. У неділю, 12 липня, владика Мілан очолив Літургію у з нагоди храмового празника Апостолів Петра і Павла у с. Верховина Бистра Великоберезнянського району, яка стала останньою у його земному житті.

Окремою сторінкою його опіки і турботи була діяльність, спрямована на духовну, моральну і матеріальну підтримку українських військових – учасників війни з російськими окупантами як у зоні бойових дій, так і демобілізованими захисниками України.

На врученні премії Михайлу Сирохману - мистецтвознавцеві, досліднику дерев'яних церков Закарпаття

Постійно активний, життєрадісний і в доброму настрої – таким знали єпископа Мілана Шашіка більшість закарпатців. Таким він виглядав і в день завершення свого земного життя. У вівторок зранку, 14 липня, йому стало зле і він поїхав до лікарні. Але загрози життю лікарі не побачили і після процедур відпустили його до домівки. Зате сам владика таки щось передчував. Ще перед початком пандемії він склав заповіт, у якому просить вибачення, якщо когось образив. Заповіт написаний так, наче він дійсно відчував, що у скорому часі Господь його покличе. Ввечері того ж дня він відправляв Службу Божу зі своїм секретарем, архідияконом Миколою і попросив помічного єпископа Ніла, щоб той уділив йому Таїнство Єлеопомазання, після чого одразу поїхав у лікарню. За кілька годин Господь вже покликав його…

Під час відвідин знаменитої Горянської ротонди з журналістом Василем Ільницьким і професором Сергієм Федакою

Провести в останню земну дорогу свого єпископа упродовж кількох днів йшли тисячі закарпатців. У прощальній церемонії, яка відбулася 20 липня, взяли участь Блаженніший Святослав Шевчук – верховний архієпископ Української греко-католицької церкви, владика Ян Баб’як – митрополит Пряшівський (Словаччина), владика Філіп Кочіш – митрополит Гайдудорозький (Угорщина), владика Ігор Возняк – владика Львівський, члени Синоду Української греко-католицької церкви, помічний єпископ Ніл Лущак, який віднині є Апостольським адміністратором вакантного осідку Мукачівської греко-католицької єпархії, священики. Тіло владики Мілана знайшло свій вічний спочинок у крипті Ужгородського кафедрального Хрестоваздвиженського собору.

У своєму співчутті Святіший Отець Франциск наголошує, що «до останнього дня, світлої пам’яті Владика Мілан, з пастирською ревністю дбав про духовний розвиток довірених йому вірних, будучи для них справжнім та люблячим духовним батьком, турботливо піклувався про розвиток важливих єпархіальних інституцій, а також клопотався про будівництво храмів та каплиць». Таким запам’ятають владику Мілана його сучасники.