Парламент в низькому старті

Зі слів постійного представника Президента у ВР Романа Безсмертного, «позиція Президента така: ВР має проголосувати підтримані громадянами положення, а подальший порядок їхнього закріплення можна буде визначити в чинному законодавстві чи, навпаки, доповнити згодом положення Конституції». Позиція керівництва парламенту, висловлена напередодні спікером Іваном Плющем і віце-спікером Степаном Гавришем, практично збігається з позицією Президента. Інші парламентарі розділилися на три групи. Перші продовжують наполягати на тому, що в президентський законопроект потрібно внести зміни, відповідно до зауважень КС. На думку інших, пропозиції Президента потрібно прийняти в тому вигляді, в якому їх подано до парламенту. І, нарешті, треті вже наполягають на тому, що треба зачекати на парламентський варіант і розглядати його водночас із президентським. Зі слів народного депутата Сергія Курикіна, «розгляд спочатку президентського, а потім парламентського законопроектів ускладнює ситуацію. Їх водночас одним рішенням подано до КС, тому КС мав би синхронно винести рішення щодо обох проектів. Якщо він цього не вчинив, то він свідомо поставив у превілейоване становище президентський законопроект. З точки зору політичної ситуації це може бути якось виправдано. Але з точки зору розвитку демократії в країні це абсолютно не виправдане рішення». І справді, формальну рівність обох законопроектів вже порушено, оскільки, якщо навіть альтернативний законопроект потрапить до депутатського залу наступного тижня, то він опиниться в явно програшному становищі порівняно із законопроектом президентським. Зі всіма потенційними наслідками.

Прихильники одночасного розгляду законопроектів це розуміють. Зі слів Р.Безсмертного, «емоційне» напруження обох сторін можна зрозуміти. «Однак у цьому разі за стабільний розвиток держави, її конституційної системи і реформування цієї системи відповідальні обидві сторони. Мене більше цікавить, чи здатна влада реалізувати волю громадян, чи вона знову покаже громадянам, що вони ніяк не впливають на державні справи.

Будь-яке рішення народу потрібно внести в Конституцію». Разом iз тим, уже зараз можна передбачити, що «двічі урізану» волю народу (в президентському законопроекті є тільки три з чотирьох запитань, стверджених на референдумі) навряд чи можна досить успішно втілити. Найяскравіший приклад «імплементаційного казусу»: формулювання про депутатську недоторканність передбачає, що ця недоторканність насправді стає абсолютною, замість того, щоб бути обмеженою. Схожі аргументи можна привести і стосовно формулювань інших запитань законопроекту. Мабуть, це наслідок того, що замість шляху узгодження і співпраці між двома сторонами було вибрано шлях загострення політичного протистояння.