Павло Лазаренко проводить чистку в партії
Організаційні структури «Громади» (принаймні у 12 областях!) не змогли налагодити ефективну роботу, а її лави, переповнені «випадковими людьми», потребують «чистки», тобто перереєстрації членів, яка почнеться найближчим часом.
З метою організаційного зміцнення партії делегатам було запропоновано поправки до чинного статуту. Дві з них — найістотніші — надають вищестоящим органам право звільняти голів організацій і призначати замість них «виконуючих обов’язки». Цікаво, що з запереченнями проти новацій на з’їзді виступили депутат Верховної Ради Олександр Єльяшкевич і делегат із Дніпропетровська Борис Клунько. Вельми прозоро про небезпеку авторитаризму висловилася також прем’єр-міністр «тіньового кабміну» Юлія Тимошенко. Голоси тих, хто сумнівався, потонули в загальній одностайності.
Не менш важливою, ніж організаційні питання, була заява Лазаренка з пропозицією створити в українській політиці опозиційний «лівоцентристський блок», у якому як «тактичні союзники й ситуативні партнери» могли б об’єднатися з «Громадою», крім лівих, партії соціал-демократів (об’єднаних), соціал-демократів Юрія Буздугана, «зелені», а також «позафракційні депутати, зокрема й ті, котрі ввійшли у фракцію НДП». Консолідуючою ідеологією такого блоку Лазаренко назвав соціал-демократію, а одним із головних завдань — висування єдиного кандидата на пост Президента України на наступних виборах.
У кулуарах з’їзду шокуюче враження справив розповсюджений серед делегатів відкритий лист Павла Лазаренка до відомого російського письменника Олександра Солженіцина. У ньому, серед іншого, повідомляється, що партія «Громада» збирається звернутися до керівництва Росії та Білорусі з пропозицією про створення у Криму добровольчого зовнішнього формування — Слов’янського корпусу спеціального призначення для відбивання... загрози з півдня. На запитання преси, чи не є ця пропозиція «нашою відповіддю НАТО», Павло ЛАЗАРЕНКО не відповів.
КОМЕНТАР «Дня»
Судячи з повідомлень зі з’їзду «Громади», сенсацій не сталося. Як і очікувалося, головною метою з’їзду було зміцнення партійної дисципліни. А заяви про єднання соціал-демократичних сил не варто сприймати всерйоз (у тому значенні, що раптом на них хтось відгукнеться і всі лівоцентристи негайно об’єднаються). Головною пікантністю з’їзду все-таки був лист Лазаренка Солженіцину. Чесно кажучи, спочатку повідомлення про лист сприймалося як жарт. Після перевірки з’ясувалося, що лист справді був. Звичайно, публікація листів до відомих людей — один із методів іміджмейкерства. У цьому випадку вражає не це, а зацитовані раніше ідеї. Усі ці міркування на рівні 1914 року в дусі теорій «життєвого простору» і т. п. не тільки смішні, а й небезпечні, тому що всі пам’ятають, чим вони закінчилися. Цілком можливо, що це хитрий хід, розрахований на тих, кого «непокоїть Гондурас» і хто досі мислить по-імперському — але коли це так, то Павло Іванович помилився щодо електорату. Однак справа, напевно, в іншому — Павло Лазаренко не без допомоги київських фахівців уже навчився вимовляти правильні й пристойні слова стосовно проблем внутрішньої політики. Його невдалий дебют у зовнішній політиці саме й говорить про те, що думає про це життя сам Павло Іванович. Без консультантів.
