«Переможемо, коли покажемо правду»

Командир танку із позивним «Сокіл» і наш друг Артур приїхав до Києва у відпустку з Донбасу, з передової. На війні Артур вже майже рік: спочатку служив у Національній гвардії, з осені – у лавах Збройних сил України, у 3-му окремому танковому батальйоні «Звіробій». На відпустку боєць запланував величезний список справ: похрестити сина друга, зустрітися з родичами, близькими і друзями, відвідати декілька шкіл, врешті, зіграти у футбол  рідною командою. Але у вирі справ «Сокіл» знайшов час і для нас. За чаєм у редакції боєць розповів про риболовлю на передовій, свою славу і втому від війни.

ПОДАРУНОК ДЛЯ ПЕРЕМОГИ. ЧЕРЕЗ АРТУРА СТЕПАНЕНКА «День» ПЕРЕДАЄ ТАНКОВОМУ БАТАЛЬЙОНУ «ЗВІРОБІЙ» ДВА ПУСКО-ЗАРЯДНИХ ПРИСТРОЇ. ПРИЛАДИ ПОТРІБНІ, ЩОБ ЗАВЕСТИ ТАНК

ЛЮДИ У ФОРМІ – У ЦЕНТРІ УВАГИ

— Коли йдеш Києвом у військовій формі, на тебе постійно звертають увагу. Міліція перевіряє документи – раптом, дезертир чи везеш патрони, гранати, іншу зброю. Коли до вашої редакції їхав, тричі зупинили. Звичайні люди інколи вітають, щось розпитують. Інколи усміхаються і кажуть : «Слава Україні!». За цей рік суспільство сильно змінилося. Дуже відчувається підтримка людей, патріотичний підйом. І допомога волонтерів не зменшується, може, навіть зростає. Суспільство стало більш згуртованим, мені здається.

«ДВА НАШИХ ХЛОПЦЯ ВЖЕ ОДРУЖИЛИСЯ НА СХОДІ»

— Спочатку жителі сходу – там, де стоїть наш підрозділ – вважали українських військових чужими. Коли ми з цими людьми трохи пожили разом, вони побачили, що це не так, тепер просять допомоги. Наприклад, часто ділимося водою – з нею великі проблеми.

На Донбасі українських військових запрошують у дитячі садки, на концерти. Два наших хлопця вже одружилися на сході. З місцевими дівчатами. Мені подобається Донбас. До війни ніколи не був там, зараз об’їздив вздовж і впоперек: був під Маріуполем, біля Донецька, під Слов’янськом. Люблю місцеву природу, степи, терикони...

АРТУР СТЕПАНЕНКО ОТРИМАВ НОВИЙ ВИПУСК ГЛЯНЦЮ «МАРШРУТ №1», ПРО ДАНИЛА, КОРОЛЯ ВОЛИНІ ТА ГАЛИЧА. «ЦЕ – ПРАВИЛЬНА РІЧ. МИ ПОВИННІ ЗНАТИ СВОЮ ІСТОРІЮ. ДО РЕЧІ, Я КОЛИСЬ ХОТІВ БУТИ ІСТОРИКОМ», - ЗІЗНАВСЯ БОЄЦЬ. 

«СОКІЛ» МИЛУЄТЬСЯ НАШОЮ РЕДАКЦІЙНОЮ САКУРОЮ. «МИ ВПЕРШЕ ТАК ПИШАЄМОСЯ СВОЄЮ АРМІЄЮ», - ПЕРЕКОНАНА ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» ЛАРИСА ІВШИНА

«У РІДНОМУ СЕЛІ УСІ МНОЮ ПИШАЮТЬСЯ»

— Після історії з фото «Позивний «Сокіл»» багато людей впізнають, додаються у друзі у соціальних мережах. В армії вітаються незнайомі хлопці з інших підрозділів. У рідному селі усі місцеві мною пишаються.

Коли повернуся з війни, буду нормально жити. Скоріш за все, піду в армію як контрактник. Можливо, долучуся до волонтерів. Забутися і піти від проблем країни – цього не буде.

ПРО ВІДПОЧИНОК НА ПЕРЕДОВІЙ

— Біля своїх бойових позицій зробили волейбольний майданчик, натягнули сітку і граємо, бавимося м’ячиком, розслабляємося. Ще на риболовлю ходимо. Ловимо щуку, коропа, товстолобика, карася. Купили п’ять вудок – у кого є час, той рибалить.

Треба знімати стрес, бо ми постійно у напрузі – сьомий місяць без ротації, постійно на передовій. «Ротація» нашого батальйону була – з Маріуполя під Піски. Їхали туди на два дні, і вже третій місяць стоїмо. На наших позиціях ситуація постійно загострюється. Щодня нас обстрілюють з мінометів, інколи – з «Градів», самохідних артилерійських установок. Стріляємо у відповідь, коли є наказ. Буду молити Бога, щоб 9 травня з моїми побратимами все було добре, і бойовики не пішли у наступ. Інакше – одразу поїду до них.

«МИ ПОВИННІ ВИГРАТИ ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ!»

— Війна на сході триватиме стільки, скільки це вигідно командирам бойовиків. Коли Росія повністю відчує вплив санкцій, світ побачить, що ми захищаємося від зовнішнього ворога, і усі усвідомлять, що в Україні немає фашистів, тоді, можливо, все припиниться. Також треба, щоб українці сходу й заходу зрозуміли, що ми єдина країна.

Ми повинні виграти інформаційну війну. Тоді мешканці Донбасу, які погано ставляться до України, самі зрозуміють істину. Ми ні кого ні у чому не переконаємо, якщо будемо кричати, сваритися, біситися. Ми переможемо, коли покажемо правду.

«ШКОЛЯРІ ВІДЧУВАЮТЬ АТМОСФЕРУ ВІЙНИ»

— Дітям краще взагалі не знати про війну. Нинішні діти усвідомлюють, що війна – велике зло, відчувають атмосферу війни. Учні молодших класів роблять багато малюнків для солдатів, практично на кожному пишуть: «Ми за мир!». Коли буваю у школах, намагаюся передати, що війна – це погано. 

ПРО ТОВАРИСТВО НА ПЕРЕДОВІЙ

— Військовим найбільше потрібна психологічна допомога. Ми дійсно трохи втомилися, хотілося б відпочити. Тому зараз бійців нашого підрозділу потроху відправляють у відпустки: по одному, по двоє. Нашим батальйоном опікуються волонтери, тому у матеріальному плані, у принципі, ми забезпечені всім.

У бойовому колективі бувають негаразди, але незначні. Дідівщини немає. Але на військовій службі треба поважати вищі чини, офіцерів. Бачимо сварки у козачих загонах бойовиків, як вони стріляються між собою. З цього добра не буде. У нас такого немає.

З іншими підрозділами товаришуємо – і з з ЗСУ, і з добровольцями. Не важливо, звідки ти, адже ми виконуємо одну роботу, маємо довіряти один одному і допомагати. Наприклад, нашому підрозділу якось знадобилося поміняти рації. Виручили бійці з батальйону «Дніпро-1». 

«РОБОТА ВІЙСЬКОВИХ – ЗАХИЩАТИ КРАЇНУ»

— Щасливий, що у Києві мирне життя і немає війни. Якщо тут все спокійно, ми недарма стоїмо на передовій. Робота військових – захищати країну. І у Києві люди роблять свою роботу. Щиро радий, що тут тиша та спокій. 

ДОВІДКА «Дня»

Портрет Артура Степаненка «Позивний “Сокіл”» зробив фотограф Сергій Харченко минулого літа у Слов’янську. Торік знімок здобув Приз Призів на фотоконкурсі «Дня». Згодом світлину на благодійному аукціоні придбала директор ТОВ «Аквавіта» Тетяна Юркова за 15 тисяч гривень. Ці кошти ми передали на потреби українських військових та безпосередньо Артурові.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День»