Перевірено: небезпека є!

Четверо загиблих, семеро зниклих безвісти і троє тяжко травмованих — такою сумною є статистика чергової трагедії на шахті, яка вчора рано вранці сталася на шахті «Краснолиманская» (м. Родинське, Червоноармійського району Донецької області).

Як повідомляє Центральний штаб державної воєнізованої гірничорятувальної служби в Донецьку, вибухом вугільного пилу, який стався о 3:31 23 травня в глухій виробці довжиною 350 м перебували 14 гірників із усієї зміни. Деякі шахтарі встигли самі піднятися на поверхню, інших же довелося підіймати за допомогою рятувальників. Припускають, що у потерпілих гірників механічні травми і отруєння продуктами викиду.

Для розслідування причин аварії на шахту прибула урядова комісія з розслідування причин викиду вугільної маси, яку очолив міністр вугільної промисловості Віктор Полтавець.

За останній місяць це вже не перша аварія на «Краснолиманской»: 9 травня на шахті стався вибух метану, внаслідок чого загинули три гірники, та й раніше шахта на всю Україну була відома саме через масштабні й дуже серйозні аварії. Проте, за даними фахівців вугільної галузі Донеччини, сьогодні аварійними і особливо небезпечними для роботи вважаються фактично всі шахти України: більше 75% шахт країни мають «газову» небезпеку (саме на них можливі вибухи метану, подібні тим, які сталися на шахті ім. Засядька торік в листопаді), 60% — становлять загрозу через вибухи вугільного пилу, 45% — небезпечні через можливі метанові викиди, а ще 25% — через займання вугільного пилу. На багатьох вугільних підприємствах ці чинники складаються в різних комбінаціях.

Щодо причин, які можуть спровокувати такі аварії, то, на думку самих же вуглярів, часто це трапляється через несправне обладнання або через порушення техніки безпеки на шахтах. За словами глави Добропольської організації Незалежної профспілки гірників України Миколи Метрова, часто буває так, що гірники свідомо готові йти на порушення — тобто «накривати куфайками датчики», нехтуючи їхніми показниками, тому що від них вимагають здачі певного плану, а якщо реагувати на кожну «тривогу», виробити цей план буде практично неможливо. В результаті іноді шахтарі залишаються в лаві навіть тоді, коли прилади, наприклад, чітко показують перевищення норми рівня метану в повітрі.

Одним із варіантів виходу з цієї проблеми сьогодні вважається приватизація вугільних підприємств, про що, зокрема, не втомлюється говорити Президент України Віктор Ющенко. «Подивіться на Польщу, Росію, — закликав Президент після аварій на шахті ім. Засядька. — У Росії немає жодної державної шахти. Це дозволило розв’язати проблему», — упевнений він. Аналогічно вважає, видно, і Донецька облдержадміністрація, яка торік розробила цілий звід «Пропозицій щодо розвитку вугільної галузі», в якому також акцентується на приватних інвестиціях у вугільну галузь. Проте нерідко приватні шахти після приватизації потім просто копіюють організацію праці великих державних шахт, на базі яких вони працюють, і залишають всі недоліки в організації виробничої діяльності, які існували й раніше.

Більше того, і приватні, і державні шахти поки мають одну загальну біду: їхні господарі не поспішають витрачатися на сучасне обладнання і «доношують» те, що вже відпрацювало свій вік, і в решті-решт техніка може відмовити в будь-який момент.

Саме тому, на думку вчених, остаточно знизити ризик аварій і забезпечити безпечні умови праці на вугільних підприємствах і Донбасу, і всієї України загалом сьогодні дуже складно. Безумовно, іноді аварії відбуваються з незалежних ні від кого причин і пов’язані лише з природними процесами, проте, як свідчить практика, спровокувати трагедію може і звичайна недбалість працівників. У зв’язку з цим вуглярі Донбасу не втомлюються нагадувати, що сьогодні дуже багато що залежить від керівництва шахт, яке просто зобов’язано гарантувати своїм робітником безпечні умови праці, навіть якщо це в певній мірі вдарить по прибутках підприємства. Тільки тоді аварії на вугільних підприємствах якщо і не зведуться нанівець, то, принаймні, істотно скоротяться.