Підозрювані в замаху на Вітренко змiнюють свої свідчення

Допит підсудних на Дніпропетровському процесі у справі про вибухи в Кривому Розі і замах на життя кандидата на пост Президента України Наталії Вітренко почався з сенсаційних заяв. Двоє російських громадян — Володимир Іванченко і Андрій Самойлов, яким пред’явлене обвинувачення в здійсненні цього злочину, відмовилися від своїх свідчень, отриманих в ході попереднього слідства і заявили, що вимушені були обмовляти себе і своїх поплічників у зв’язку з тим, що до них застосовувалися побої, тортури і моральний тиск.

Допитаний першим, 30-літній Володимир Іванченко пояснив суду, що ввечері 2 жовтня 1999 року кинув у натовп виборців, що проводжали після передвиборної зустрічі Наталію Вітренко, не гранату, на чому наполягає слідство, а звичайну петарду. Про це його ніби попросила криворізька журналістка Наталя Сокуренко, пообіцявши за послугу $3 тис. За словами В. Іванченка, він отримав запевнення в тому, що у разі затримання міліцією, «все буде нормально», «у неї хороші зв’язки» і його випустять вже «наступного ранку». Про того, хто кинув гранати — підсудний не знає. Пікантність ситуації полягала в одній деталі — на момент виборчої кампанії Наталя Сокуренко була довіреною особою Н. Вітренко. Сама Наталя Сокуренко, що отримала поранення від вибухів біля будівлі БК Інгулецкого ГЗКу, визнана потерпілою і, наскільки відомо, категорично відкидає такі звинувачення.

Своє колишнє свідчення Володимир Іванченко пояснив тим, що незабаром після затримання деякі «люди в цивільному» жорстоко били його, а надалі до нього навіть застосовувалися тортури, під час яких він втрачав свiдомiсть. Декого з мучителів В.Іванченко запам’ятав в обличчя і готовий впізнати їх в суді. З його слів, адвоката до нього допустили лише через декілька днів, а фізичний вплив припинився тільки після переводу в Київ. Проте і після цього, вважає підсудний, проти нього застосовувався моральний тиск. У такій обстановці його ніби переконували не тільки зiзнатися в замаху за політичними мотивами, але і, що найголовніше, назвати організатором теракту старшого брата — Сергія Іванченка, що був довіреною особою О.Мороза. Саме важким душевним станом Володимир Іванченко, який просив у адвоката отрути, схильний пояснювати той факт, що 10 грудня 1999 року він написав докладне власноручне зiзнання. Документ цей один iз суддів, вражений літературним стилем, назвав «психологічними витонченостями, яким позаздрив би і Достоєвський». Ще бiльш конкретно і навіть бiльш жахливо прозвучали в суді слова 29- літнього Андрія Самойлова, який також заявив, що його колишнє свідчення вибивалося силою і залякуванням. Юнак не заперечував, що раніше вживав наркотики, а 2 жовтня 1999 року — в день подій — пив горілку. Як і В.Іванченко, він разом з агітаційною групою противників Н.Вітренко прибув на збори в ДК Інгулецького ГЗКу. Проте гранат у натовп, за його запевненнями, не кидав, а за декілька секунд до вибухів брав у Н.Вітренко автограф і був контужений ударною хвилею. З місця події А. Самойлов, ніби охоплений загальною панікою, втік і був затриманий двома «людьми в цивільному» у дворі сусіднього будинку, коли присів, охопивши голову руками.

Докладний опис побоїв і тортур, про які оповів А.Самойлов, присутні в залі суду вислухали при цiлковитому мовчанні. На відміну від свого товариша, підсудний називав конкретні прізвища тих, хто ніби примушував його свідчити «правильно». За словами А.Самойлова, прокинувшись черговий раз від удару електричним струмом, він вирішив зiзнаватися у всьому — навіть в підпалах, вбивстві якогось м’ясника і водія, тільки, щоб дожити до суду і розказати всю правду.

Тим часом, зiзнання В.Іванченка і А.Самойлова є ледве чи не головними доказами їх особистої провини і причетності до замаху Сергія Іванченка. Крім цього, в звинувачувальному висновку приводяться ще досить суперечливі свідчення очевидців (щось кидали, тікали), а також висновок експертiв про «сліди металізації» кишень штанів у затриманих. На причетність Сергія Іванченка, крім свідчення брата і його друга, може вказувати тільки один непрямий доказ — маркірування підірваних гранат співпадає з маркіруванням гранат, ніби знайдених під час третього обшуку на його садибі в селі Лозоватка. Проте підсудні стверджують, що будинок належить матері Іванченка, а саму садибу, де знаходиться ковбасний цех і склади, відвідувало безліч людей.

З усіх власних свідчень, отриманих під час попереднього слідства, Володимир Іванченко, наприклад, однозначно підтвердив лише факт купівлі ним зброї в Росії три роки тому. При цьому він категорично заперечує свою причетність до контрабанди зброї в Україну.

У бесіді з кореспондентом «Дня» народний депутат Наталя Вітренко назвала «безглуздою» версію В.Іванченка про петарду. «Не витримують ніякої критики!», на її думку, і ствердження підсудного про причетність Наталії Сокуренко. Все це разом узяте лідер ПСПУ вважає «незграбною спробою уникнути відповідальності».