Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Підвал тортур

Активісти підготували звіт про полонених у приміщенні Луганської ОДА
11 жовтня, 19:21
ПОВЕРНЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛОНЕНИХ ПІСЛЯ ОБМІНУ. 2017 р. / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Читати зізнання колишніх заручників про перебування в підвалі Луганської обласної державної адміністрації надзвичайно важко. Мати готова була на все, навіть порізати собі вени, щоб лише бойовики сказали, де її маленька дитина. Жінку арештували разом із малям. Полоненим доводилося переживати не лише катування, а й ставати свідками знущань над іншими бранцями, прибирати кров після розстрілів, навіть ховати закатованих на міському смітнику біля міста Олександрівськ. Щоб втамувати спрагу, полонені пили з підлоги воду, що стікала з труб. Годували їх раз на добу. Замість туалету були каністри або пластикові пляшки. Приміщення не обладнані для сну, без вентиляції, освітлення штучне або взагалі відсутнє по кілька днів. 

«З ЛЮДЬМИ РОБИЛИ ВСЕ ЩО ЗАВГОДНО»

Підвал Луганської ОДА перетворився на місце несвободи та тортур відтоді, як у місто прийшли російські бойовики. Активісти громадської організації «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» записали історії 19 осіб, яких утримували в підвалі Луганської ОДА впродовж 2014—2015 років. Ці розмови стали підгрунтям аналітичного звіту «За ґратами будинку «уряду ЛНР». Нещодавно його презентували громадськості, ознайомитися з текстом можна за посиланням.

«У місці несвободи був увесь спектр порушень прав людини: сексуальне насильство, позасудові страти, катування, примусова праця, найгірші форми поводження з незаконно ув’язненими. З людьми робили все що завгодно, — розповідав журналістам Володимир ЩЕРБАЧЕНКО, редактор звіту та керівник громадської організації «Східноукраїнський центр громадських ініціатив». — Там тримали волонтерів, військовослужбовців, значну частину становили місцеві мешканці. Часто людей затримували за надуманими причинами, приміром, через порушення адміністративного характеру. Були випадки, що затримували під час перетину блокпостів у Луганській області».

«З ВЕСНИ 2014-го ТАМ ЩОДНЯ ПЕРЕБУВАЛО БЛИЗЬКО 40 ЛЮДЕЙ»

Ключова причина затримання — служба в Збройних силах України, проукраїнська позиція, підтримка українських військових або підозра в таких діях. Затримати могли на кілька днів або місяців. Окрім політичних в’язнів, у підвалі адміністрації тримали осіб, яких представники «ЛНР» звинувачували в адміністративних правопорушеннях, як-от мародерство, порушення комендантської години, вживання алкоголю чи наркотиків.

«Ми взяли для звіту одне з понад 200 існуючих місць незаконного утримання громадян на окупованій території. Підвал Луганської облдержадміністрації обрали невипадково. Це місце символічне, це символ влади, яка сьогодні в Луганську. На третьому поверсі сидить керівник «ЛНР», а в підвалі цього самого будинку вбивають людей, — додає Володимир Щербаченко. — З весни 2014 року там щодня перебувало близько 40 людей. Людей звільняли під час обмінів, часто через виснаження».

«Для нас було важливим з’ясувати, яка доля людей, звільнених із полону, та як ведуться розслідування відкритих кримінальних проваджень, — продовжує активіст. — За нашою інформацією, лише один злочинець засуджений на п’ять років, незабаром вийде на волю, через що дуже схвильовані заручники. Також порушена справа щодо Аркадія Корнієвського, колишнього працівника Служби безпеки України, який добровільно перейшов до «ЛНР» і став там головним слідчим. Його справа перебуває у суді міста Сватове, але ніхто не знає ні про стан розслідування, ні про сам процес».

НІ ДОКАЗІВ, НІ РОЗСЛІДУВАНЬ, НІ ВИРОКІВ

Громадським активістам більше невідомо про судові процеси над тими, хто знущався над заручниками. Причин кілька. По-перше, випадки затримання людей ніде не фіксувалися, так само не було задокументованих причин ув’язнення чи вироків суду, тож немає доказової бази, з якої могло б стартувати слідство. Інший чинник — не всі екс-полонені звертаються до правоохоронних органів, щоб вимагати покарання для своїх катів. Із 19 опитаних до поліції звернулося 11 осіб. Як зазначається в звіті, люди не довіряють системі правосуддя та бояться. Під час інтерв’ю кілька людей розповіли, що після того, як вони дали свідчення СБУ під запис на відеокамеру, записи опублікували в інтернеті без їхнього дозволу. Одна з респонденток проживала на той момент на території, яка тимчасово перебуває поза контролем української влади.

Адвокат Андрій ОСТАПЕНКО допомагає звільненим полоненим, які добиваються-таки справедливості у судах. Правник перераховує інші перепони на цьому шляху: «На непідконтрольній території важко проводити слідчі дії. Але можна провести їх на підконтрольній як мінімум допитати потерпілого, на відеоматеріалах зафіксувати місце позбавлення волі».

«Часто кримінальні справи відкриті, але потерпілі навіть не допитані. Нещодавно ми з одним екс-полоненим їздили в Луганську область, намагалися ознайомитися з матеріалами його справи, але слідчий навіть не зміг знайти цих документів, — продовжує Андрій Остапенко. — Крім цього, існує велика проблема пошуку доказів і свідків, є проблема територіальної підслідності. Злочини, скоєні в приміщенні Луганської ОДА, територіально підслідні Троїцькому відділу поліції, це невеликий населений пункт майже на кордоні з Росією, куди не можуть потрапити слідчі. Більшість свідків проживають доволі далеко від цього населеного пункту, потерпілі не можуть приїхати та ознайомитися з матеріалами справи».

СЛАБКА ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА

Інше питання, на якому акцентували увагу автори звіту, — допомога держави звільненим заручникам. Передусім ідеться про урядові постанови щодо грошових виплат і реабілітації тих, кого звільнили під час так званого великого обміну, в грудні 2017-го та січні 2018-го. В червні цього року ці люди змогли отримати по 100 тисяч гривень компенсації.

Також у бюджеті на 2018 рік було закладено 96 мільйонів гривень на правову допомогу полоненим і політв’язням у російських в’язницях. Із цієї суми виплачено лише сім мільйонів, якраз учасникам великого обміну. Залишки досі не використані через бюрократичні процедури. Ці кошти повинна розподіляти спеціальна комісія, до якої входять представники Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, Міністерства соціальної політики, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства фінансів та Служби безпеки України.

Мінфін тривалий час не міг визначатися, хто представлятиме його інтереси в цій комісії, а у вересні попросив виключити свого представника з її складу, бо не може один державний орган контролювати та розподіляти кошти одночасно. А це означає, що склад комісії доведеться формувати спочатку. Коли вона запрацює — незрозуміло, а іншої державної допомоги для екс-заручників наразі немає.

Крім правової та фінансової допомоги, звільнені бранці потребують лікування, реабілітації, психологічних консультацій. Доки держава закладає це в нові нормативні акти, своє плече, уже традиційно, підставляють громадські організації. Щоб така підтримка стала стабільною, автори звіту просять Мінздоров’я розробити власну програму медичної підтримки полонених.

 

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати