Пізнаваний голос

29 січня в Колонному залі ім. Лисенка пройде концерт, у якому виступить Анатолій Юрійович в супроводі Національного оркестру народних інструментів під керуванням Віктора Гуцала. Іменинник виконає українські пісні та романси. Потім у п’ятницю оперою «Царева наречена» Римського-Корсакова вшановуватимуть Мокренка його колишні колеги з Національної опери України. Головні партії виконають Ольга Микитенко і В’ячеслав Лупалов, за диригентським пультом — Іван Гамкало.

— Наш подарунок ювілярові: виконання «Царевої нареченої» не випадковий, — підкреслив Іван Гамкало, — у послужному списку в Анатолія Юрійовича десятки яскравих ролей, але коронною є образ опричника Григорія Грязного, якого він грав блискуче. Мокренко не лише яскравий актор, у нього сильна вокальна класична школа. Його голос пізнаваний.

Зателефонувати до ювіляра виявилося складним завданням. Його телефон був постійно зайнятим. Лише пізно ввечері, нарешті, вдалося почути знайомий мокренківський баритон:

— Не люблю ювілеїв, — признався Анатолій Юрійович, — ніколи їх не відзначав. У день народження ми зібралися в тісному родинному колі і піднесли чарочку за моє здоров’я. Надiявся, що й на цей раз проскочу, але втрутилися колеги й друзі, запропонували зробити виняток (адже 70 років буває лише один раз) і виступити в філармонії. Сподіваюся, що не розчарую своїм співом слухачів. У програмі прозвучать українські пісні та романси. Будуть і мої улюблені твори, написані Платоном Майбородою та Олександром Білашем. Адже багато пісень, написаних ними, вперше прозвучали в моєму виконанні. Це i «Рідна мати моя», і «Ясени», і «Два кольори».

Ви знаєте, коли приходить ювілей, то з’являється привід пригадати, як же все починалося. Моє посвячення в актори вiдбулося в Київській оперній студії. Я виконував роль Перелесника в «Лісовій пісні» Кирейка. А першими виставами в столичній опері стали партії Миколи в «Наталці Полтавці» та Фігаро в «Севільському цирульнику». Захворів соліст і попрохали замінити співака. Виступив добре. Після цього мене зарахували до штату. Це було 1968 року.

Вісім років Анатолій Юрійович очолював Київську оперу як генеральний директор. Це був складний період для театру, коли колектив фактично залишився коло розбитого корита. З одного боку — творіть, дерзайте — немає цензури. А з другого — хористи і кордебалет зомлівали на репетиціях з голоду. Платню співаки й танцюристи отримували мізерну. Коштів на нові постановки також не виділяли. Але все ж прем’єри ставилися. Використовували старий реквізит, працювали на ентузіазмі. Звичайно ж, не обходилося без тертя. Мокренко завжди був передусім соло, а театр можна порівняти з поліфонією. Зростало число незадоволених керівництвом, і 1999 року з Анатолієм Юрійовичем не подовжили контракт. Усю свою енергію він переключив на студентів консерваторії.

— В моєму класі займається 12 студентів, чотири аспіранти (троє приїхали з Китаю, солісти Пекінської опери), три баритони (Михайло Киришев, Вадим Опенько і Геннадій Ващенко) в штаті Національної опери України, — продовжує Анатолій Юрійович. — Зараз у театрі репетирують «Війну і мир». Її ставить Дмитро Гнатюк. Мої учні також зайняті в опері. Вадим Опенько виступить у ролі Болконського, а Геннадій Ващенко виконає роль Наполеона. 14 лютого запрошую до Будинку вчителя на концерт усіх моїх студентів.

Продовжую писати. Скоро у видавництві «Веселка» вийде моя друга книга. Але це вже буде не публіцистика, а автобіографічна повість «Знайти себе» про моє воєнне дитинство, як наша родина пережила фашистську окупацію, про навчання в Політехнічному інституті, роботу геологом і про те, як я став оперним співаком.