Плоди землі Тараса
Можна зовсім по-різному уявляти собі, як, ймовірно, має виглядати директор Державного заповідника «Батьківщина Шевченка»: чи то буде солідна, професорського типу дама у важких окулярах, чи то черговий, аж занадто впевнений в собі чиновник від культури... А насправді реальний керівник цього унікального духовного осередку, яка вже 7 років очолює священний для кожного свідомого українця заповідник, пані Людмила Шевченко — молода, чарівна жінка з тихим голосом, але наділена дивовижною духовною енергією і чітким розумінням того, що то є насправді — бути берегинею тієї землі, по якій ходив Тарас, того зоряного неба, що він вперше побачив...
Пані Людмила прибула в гості до «Дня» з несподіваним і дуже доречним подарунком — привезла кошик яблук з садів Шевченкової Керелівки. Прищеплені ці дерева за перевіреною, дуже давньою методикою — мабуть, нею користувалися ще Тарасові односельці. Яблука ті настільки запашні, що відчуваєш: скуштувати їх — це кощунство. В свою чергу, головний редактор «Дня» Лариса Івшина презентувала пані Людмилі особисто, а також для бібліотеки Керелівки та Моринців кілька примірників нової збірки історичних етюдів «Дня» «Україна Incignita» (а там, зокрема, є дві статті, присвячені Шевченкові).
Потім почалась серйозна і «оптимістично-сумна» (наша гостя сама визначила себе як «реалістку-оптимістку») розмова про проблему єдиної на цілий світ Шевченкової святині. Який матеріальний стан заповідника на сьогодні, чого зараз йому не вистачає (відразу скажімо — часто найнеобхіднішого), що саме дає духовну наснагу пані Людмилі Шевченко та її соратникам? Як ставиться держава до проблем Шевченкової землі? Про що мріє пані Людмила, дивовижна людина, яка сказала: «Чого б я ні в якому разі не хотіла робити — то це скаржитись… Про все це читайте в одному з чергових номерів «Дня».
