Початок гри
Станкович (інтерв’ю з ним «День» публікував напередодні нинішнього ювілею) у багатому композиторськими талантами Києві займає виняткове місце. Тут і зараз недоречно перераховувати нагороди, складати послужний список. Відзначу лише, що, упевнено вступивши у права володіння ремеслом і ставши у 1970-ті лідером симфонічної сцени, Євген Федорович постійно і невтомно прагне віддати світові якомога більше прекрасної музики. У тому, що він робить, другорядних, побічних речей немає. Грандіозна архітектура чотирьох Симфоній 70-х років, напружений трагізм «Голодомору», епічна фантазія фолк-опери «Колір папороті», витонченість Камерних симфоній, велична фреска «Каддіш-реквієму», блискучі балети і концерти, численні й кожного разу неповторні камерні та хорові опуси, — найголовніші висловлювання, послання композитора, після яких буденна річ здається знеціненою.
У ювілейний вечір у Національному театрі опери і балету було зосереджено відмінні виконавські сили. Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України (головний диригент — Володимир Сіренко) працював iз першокласними солістами — скрипалем Едуардом Ідельчуком (Росія—Фінляндія) і гостем з Голландії, альтистом Даниїлом Райськіним. У програму увійшли зі смаком підібрані опуси, що представляли творчість композитора досить широко, на різних етапах і в найнесподіваніших ракурсах. Єдине, що бентежило, — занадто розтягнута офіційна частина, у кращих культуртрегерських традиціях, iз бурхливими аплодисментами не імениннику, а чиновним персонам (деяким — у досить дивній «ролі дволикого Януса», за словами самого Миколи Жулинського, хоча він читав грамоту від трьох відсутніх), які прийшли з привітаннями. На щастя, бюрократичний пролог, що зайняв понад півгодини (!) часу, все ж закінчився.
У першому відділенні прозвучала рання Симфонія пасторалей для скрипки з оркестром (1980 рік), у другому — Концерт для альта з оркестром і Сюїта з балету «Ніч перед Різдвом». Перепади настроїв від дійсно пасторальних, безтурботних до драматичних у Симфонії, парадоксальна побудова Концерту, ритмічна головоломка «Козачка» і поетичність Адажіо з Сюїти — оркестр Сіренка і солісти віртуозно впоралися з найскладнішими завданнями.
Сам же концерт, як сказано вище, дав старт десятиденному марафону «Київ Музик Фесту- 2002». Нинішнього року фестивальна програма рясніє прем’єрами і новими іменами. Для засновника і беззмінного керівника фестивалю, Івана Карабіца, який пішов з життя на початку року, така наповненість — краща пам’ять. Так до Києва приїхала вельми солідна делегація зарубіжних музикантів та авторів з Норвегії, Австрії, Фінляндії, Швеції, США. За десять днів відбудеться понад 60 прем’єр сучасних і класичних композиторів. Для цінителів старовини особливо буде цікаве перше виконання «Страстей за Іоанном» Карла Філіппа Еммануїла Баха. Солідну аудиторію збере фортепіанний цикл «Всі сонати Олександра Скрябіна» у виконанні професора Мічиганського університету Артура Гріна. Не меншої уваги заслуговує концерт фортепіанної музики «Від тональності до серіализму». Вітчизняний виконавець Євген Громов покаже раніше недоступні українській аудиторії опуси батьків «нової віденської школи» Арнольда Шенберга та Антона Веберна, а також раритетні пізні п’єси Ріхарда Вагнера.
Внесок наших композиторів буде не менш плодовитим. Насамперед, звичайно, потрібно звернути увагу на прем’єру нових творів Валентина Сильвестрова «Вальс миттєвостей» і Євгена Станковича «Смиренна пастораль». Проте у залах Національної філармонії і Музичної академії прозвучать нові роботи українських композиторів усіх поколінь. Найпрекраснішу п’єсу «Цвітіння» на вірші Вiльяма Блейка представить Польова. Невгамовний експериментатор Сергій Зажитько напевно обурить прихильників академічної лінії перформенсом для шести виконавців «Фаллосипед». Буде виконано масштабні «Швейцарські фрески» Лесі Дичко для читців, хору, органу й ударних інструментів. Нові твори представлять Юлія Гомельська і Сергій Пілютіков, Святослав Луньов і Богдана Фільц, Левко Колодуб і Володимир Губа.
Одним словом, нова доба на київській сцені починається як доба музики. Доба Станковича і Сильвестрова.
Напевно, це все ж не найгірший час.
