«Політолігархи» тiснять патріотів
Активізація столичного партбомонду як прояв серйозних політичних процесів, що чекають свого остаточного оформлення в найближчі місяці, мобілізувала й провінцію. Деяке пожвавлення почалося й у заяложеній останніми роками політичній атмосфері Тернопільщини. На-гора вийшли ще дві обласні парторганізації — осередки «Трудової України» та «Батьківщини». Нині в регіоні свої підрозділи мають лише 33 всеукраїнські партійні організації — менше половини від зареєстрованих в Україні, і це свідчить про явне падіння авторитету політичних організацій серед галицького люду. Дуже активний у суспільних процесах на зорі українського відродження тернопільський електорат нині практично втрачає інтерес до участі в діяльності структур, які ставлять своєю метою боротьбу за владу.
В Управлінні з питань внутрішньої політики облдержадміністрації таку апатію пояснюють не лише розчаруванням значної частини населення та його зневірою в можливості власними зусиллями впливати на хід місцевих подій. Нині вступ до партій здебільшого визначається кон'юнктурними міркуваннями. Ця проблема на регіональному рівні хвилює хіба що чиновників і бізнесменів, для яких вступ до партії, що має вплив на формування владних структур, стає гарантом особистого благополуччя.
Ще кілька років тому національно налаштована Тернопільщина починає зазнавати серйозного впливу капіталу й усе активніше втягується в політичну орбіту сил, які формують партії під «себе». Керовані з Києва, ці штучно створені місцеві осередки тримаються завдяки тим, хто «підв'язаний» до економічних інтересів столичних босів і працює на його політичні потреби. До «плодів» партійно-олігархічного зразка зараховують на Тернопільщині, за класифікацією київських аналітиків, обласні осередки партій Волкова — «Демократичний союз» і Медведчука — СДПУ(о).
Демсоюз, який з'явився на теренах краю в липні минулого року шляхом трансформації пропрезидентського фонду «Соціальний захист», незважаючи на короткий строк партійної біографії, сьогодні виглядає найпотужніше. Обласний осередок нараховує понад три тисячі членів і має свої структури не лише у всіх районах, а й селах. Його зусиллями у всіх районах створені ініціативні групи щодо проведення референдуму про недовіру парламенту та ряду інших питань державної ваги, і це допомагає йому значною мірою впливати на політичну ситуацію в регіоні. Що ж до СДПУ(о), то, на думку місцевих спостерігачів, у її арсеналі набагато менше маневрових засобів. Маючи осередки в усіх районах, обласна організація зібрала у своїх рядах трохи більше ніж чотири сотні прихильників. Подекуди вони об'єднані в організації скоріше для структурної кількості, бо про їхні реальні справи на рівні області поки що не чути. Зате в розмовах «не для преси» ті, хто відстежує місцеві політичні процеси, не приховують: на рівні району відчувається адміністративний тиск з боку Києва з приводу залучення до владних структур «висуванців» «нової партійної хвилі». Особливу «турботу» за своїх тернопільських «одноплемінників» проявляють натхненники «Демсоюзу», «Батьківщини», «Трудової України» і СДПУ(о). Таким чином надзбручанські «політичні задвірки» держави переключаються на проблеми «великої України», а гроші та владний пресинг зменшує і без того слабкий вплив традиційних західноукраїнських політичних партій.
Тернопільські політичні «патріархи» втрату впливу «старих» партій на місцеве життя пояснюють не лише розколами, яких уникнув лише КУН, а й втратою ідейних орієнтирів. Молоді нині, залишаючись патріотами, до партійного вибору підходять прагматичніше, їх менше цікавлять палкі заклики, а більше — власне партійне майбутнє та гарантії своєї участі в розподілі владних повноважень. Про кризу місцевих націонал-патріотичних осередків засвідчили й останні президентські вибори. У недавній прорухівській області обидва представники колись місцевої партії влади набрали стільки голосів, як і Наталя Вітренко, представництва партії якої на Тернопільщині не має взагалі. Не сталося й бажаного «вибуху» національної свідомості, на який очікувала команда Євгена Марчука. Галицький люд не став ризикувати, а традиційно довірився владі.
Якщо рух на рівні області нині ще зберігає вплив — має в обласній Раді 17 депутатів, які в числі перших заявили про свою прихильність до Костенка, то КУН, УРП, РХП, ХДПУ, попри стабільний електорат, останніми роками партійну силу нарощують повільно. Приміром, на порозі десятиліття одна з перших демократичних організацій — УРП — нараховує 1,5 тисячі членів і має свої структури не в усіх районах. З нових партій найкраще розкрутилася АПУ, осередки якої діють на базі всіх райуправлінь сільського господарства і нараховують понад три тисячі членів. «Двічі» народні демократи «прижилися» у десяти районах, ДемПУ — у 12, ліберали — в 16, «Громада» — в 6, а «Реформи і порядок» «дісталися» до 3 районів. Зате парламентська Партія зелених на Тернопільщині не має жодного районного штабу, якщо не рахувати того, що голова обласної організації мешкає у смт Підволочиськ.
У контексті огляду місцевих партійних рядів слід зупинитися й на тернопільських «особливостях» політичних реалій. Головна з них — традиційно низький рейтинг лівих сил. За останніми даними, комуністи діють у 10 районах, соціалісти — в 10, а селяни — в 4. Усіх разом прихильників цих партій назбирається до тисячі осіб. Інша риса — сімейність у поєднанні партійних інтересів. Іван Чорнозуб, приміром, очолює обласну організацію СДПУ(о), а його син Ярослав — «Трудової України». Це нічого, що партії не завжди сповідують однакові підходи у справах парламентських, зате обидві чітко формують пропрезидентську більшість і, схоже, підтримують безбідне життя місцевих лідерів. Поінформовані та близько пов'язані з внутрішніми справами місцевого політбомонду джерела стверджують, що партструктури «нового» типу перебувають на повному утриманні. Середня зарплата обласного лідера, за їхньою інформацією, становить від 300 до 500 умовних одиниць плюс інші витрати. За такі кошти, як зауважує один функціонер від влади, не те, що дах поїде по партійній фазі, а й скоро бізнесмени від ідей всю область запишуть у політчлени. Та видно переводяться на Тернопільщині простачки. З 800 тисяч потенційних виборців у партизацію повірили лише 15 тисяч...
