«Польське нашестя»
Таке враження, що зараз триває не Рік України в Польщі, а навпаки.
Бо з самого початку сезону і в Києві, і в регіонах проходить ціла низка масштабних, добре підготованих акцій. Виставки, концерти, спектаклі, фільми, гучні імена: наші сусіди ретранслюють свої найкращі культурні здобутки досить щедро.
Свідченням того стали два «польських» концерти, що відбулися на цих вихідних у столиці. У Домі вчених з нагоди національного свята республіки Польща — Дня незалежності — програма «Польська і українська сучасна музика». У Колонному залі філармонії в рамках проекту «Елітні вечори камерної музики» — концерт «Діалог культур. Метопи. Грані Вічності».
Два абсолютно різні заходи — і за репертуаром, і за складом учасників. Проте — при незмінній зацікавленості глядачів і в дійсно святковій атмосфері. Співорганізатором з української сторони в першому концерті був Володимир Рунчак. Саме його камерний ансамбль «Нова музика в Україні» (Андрій Дьомін — кларнет, Андрій Головко — тромбон, Роман Рєпка — фортепіано, Золтан Алмаші — віолончель) виконав досить непросту і вельми насичену програму. «SACHER» — варіації для віолончелі патріарха неокласики Вітольда Лютославскі — сусідили з експериментальним «Sesto» композитора середнього покоління Ганни Куленти. Прелюдія і фуга №22 для фортепіано уродженця Харківщини Валентина Бібіка — з непростою «Музичкою IV» Генрика Миколая Гурецкі. Не забув керівник ансамблю і про себе — його антисонати №№28, 29 і 53 вимагали від тих, хто їх виконував — тромбоніста і кларнетиста — не тільки вміння грати, але також і носити валізу з написом «Антисонати», марширувати, співати, плескати в долоні, препарувати власні інструменти і, нарешті, поступово у процесі цього ретируватися за куліси. Дуже цікаво прозвучала також «Polichromia» для камерного ансамблю одного з найоригінальніших польських композиторів Зигмунта Краузе. І наприкiнцi яскраве завершення концерту — бешкетна «Swinging music» Казімежа Сероцького — така собі іронічна вправа на тему класичного «свінгуючого» джазу, котру, на вимогу публіки, повторили на біс.
Більш солідним був, звичайно, концерт у Філармонії. «Елітні вечори камерної музики» провадяться вже не вперше під орудою такої помітної персони, як піаністка Євгенія Басалаєва. Звичайно, визначення «елітний» набуло останнім часом помітно негативного відтінку — одразу згадуються або «елітний відпочинок», або «елітні житлові комплекси», що стрімко знищують історичний ландшафт Києва. Втім, якщо вірити організаторам, благодійні внески від проведення заходу будуть направлені Відкритій асоціації організацій, груп, осіб, працюючих iз тяжкохворими дітьми «Жити завтра», — тож визначення рівня престижності є швидше просто рекламною дрібничкою. Тим паче, що і виконавців на цю акцію запросили першокласних — Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України і його головного диригента — Володимира Сіренка. Останній диригував як своїм колективом, так і київським камерним ансамблем «Контрасти. Київ- класік». А програму вечора воістину можна назвати україно- польською: вона включала добірний репертуар найкращих композиторів обох країн.
Відкрився концерт своєрідним жестом пошани до великих зразкiв класики — ноктюрном №13 Фрідеріка Шопена (виконання присвячено 155-річчю з дня смерті композитора). Але переважно репертуар складався з музики ХХ століття: імпресіоністичний опус Кароля Шимановського «Навзікая» (з циклу «Метопи»), два романси Бориса Лятошинського на вірші Адама Міцкевича — «Спомин» і «В альбом Кароліни Янош». А завершила перше відділення Камерна симфонія №9 для фортепіано і струнних «Quid pro que» («Один проти одного») у інтерпретації ансамблю «Контрасти. Київ-класік» (диригував Володимир Сіренко).
А справжньою окрасою всього концерту, безумовно, став «Слов’янський концерт» Бориса Лятошинського, виконаний Національним заслуженим симфонічним оркестром України. Оркестр зміг передати все багатство Концерту, де парадоксально та яскраво поєднані інтонації давньоруської, української пісенності, словацький і польський фольклор.
Таким чином, нинішнє «польське нашестя» — це, насправді, долучення як до європейських, так і до власних мистецьких скарбів. А долучатися є до чого. Частіше б лише чергові «роки» України у когось проходили... Найперше у Варшавi. Адже Рiк України у Польщi. Чи не так?
