Поміж грою і роботою

Чи знаєте ви грузинський футбол? Ні, ви не знаєте грузинського футболу! Саме так, по-гоголівськи, хотілося звернутися після матчу збірних Грузії і України до молодого покоління вітчизняних любителів футболу. Перегодовані смачними телевізійними картинками футболу у виконанні світових суперклубів, ті, кому до 30-ти, вважають Грузію глибокою футбольною провінцією. Бо ж не грають грузинські клуби у Лізі чемпіонів, а збірна пасе задніх у відбірних змаганнях світових та європейських чемпіонатів. Це саме стосується, гадаю, і футболістів національної збірної України, які вдруге поспіль не змогли перемогти грузинів на їхньому полі. Віддали перемогу на останніх хвилинах і практично позбавили Україну побачити свою команду на Євро-2008.

Нинішній Тбілісі мало нагадує себе тридцять років тому. Від квітучої столиці Радянської Грузії, де жили щирі, гостинні і зовні безтурботні люди, не залишилось майже нічого. Нічого не залишилось і від колишньої масової популярності футболу серед людей. Назавжди у минулому залишились шістдесяті-вісімдесяті роки коли переповнена чаша стадіону «Динамо», який носив тоді ім’я Леніна, буквально дихала футболом, а великих футболістів буквально носили на руках.

Сьогодні столиця незалежної Грузії оновлюється, поступово долаючи багаторічну економічну кризу. Будуються готелі і дороги, блищить новенькою фарбою відремонтований стадіон «Динамо», тепер вже імені Пайчадзе. Видається, що це не Києву, а Тбілісі належить приймати Євро-2012. Але немає вже у Тбілісі того духу футболу, коли про футбол і футболістів говорили, і сперечалися всі. А гравців, які ризикнули з’явитися на вулицях, упізнавали і не давали проходу. Люди у Грузії взагалі, і в Тбілісі зокрема, не вірять у швидке відродження свого футболу, а молодь дивиться по телевізору на ті самі «Мілан» та «Барселону».

Та все це не перекреслює головного — вродженої здібності чи не всіх грузинів до гри у футбол. У поводженні з м’ячем грузини настільки органічні, що навіть бразильцям таке і не снилося. А головне — грузини, зважаючи на національний характер, завжди саме грають у футбол, а не працюють футболістами, як, наприклад, у нас. І публіка, яка ще залишилась на грузинських стадіонах, продовжує вдячно оцінювати кожний рух футболіста, якщо цей футболіст саме «зіграв» а не просто «відпрацював» ігровий момент на полі. Так у Грузії було завжди. Команди цієї країни могли програти кому завгодно і виграти у кого завгодно. Але за будь-якого результату грузини завжди грали у футбол, не перетворюючи його у нудну роботу по набиранню очок.

Видається, що саме у цьому полягав корінь невдачі збірної України, яка за всіма передумовами була зобов’язана обігрувати збірну Грузії. Вийшовши на поле на чолі із своїм капітаном Шевченком, українці швидко забили м’яч (це після кутового зробив Шелаєв), і могли б забивати ще. Але замість цього почали грати повільно, утримуючи потрібний рахунок, економлячи сили на наступний матч проти Італії. Наші робили все вірно, і могли б перемогти якби не грузини, які не забули, що таке грати у футбол. Тренер грузинів німець Топмеллер не побоявся випустити наприкінці три молодих гравців і саме ці юнаки вирішили долю матчу, забивши гол і позбавивши Україну двох, можливо, вирішальних очок. Виглядає так, що нашу збірну підвів у Тбілісі аж занадто великий професіоналізм. Багато хто із футболістів у синьо-жовтій формі вирішили зіграти «по-гроссмейстерськи», витративши для перемоги рівно стільки сил, скільки вони вважали за потрібне. Звідси і результат.

А тепер повернемось до грузинського футболу. Який попри всі політичні та економічні негаразди залишився тим самим, що й багато років тому. І якого, на жаль, зовсім не знають молоді українці. Грузинський футбол в усі часи був антиподом футболу українського. Артистизм грузинських футболістів змагався із прагматичністю футболістів українських. Коли ж цих футболістів об’єднували у збірній СРСР, то утворювалася така вибухова суміш, що від цієї збірної навіть бразильці на Кубку світу 1982 року ледь втекли. І це при тому, що проти бразильців тоді не зіграли кращі розігруючи Грузії та України — Кіпіані та Буряк. У нові часи поєднання талантів грузина Каладзе і українця Шевченка принесло успіх спочатку українському «Динамо», а потім італійському «Мілану». Саме у суперництві із неповторними грузинами розквітав талант українських футболістів кількох поколінь.

Про це варто було згадати, намагаючись спочатку аналізувати шанси нашої збірної у грі проти збірної Грузії, а згодом роблячи висновки із не дуже приємного для нас результату. Ми всі недооцінили грузинський футбол і він нам за це помстився. Щоб не забували, що великий футбол — хоч і високооплачувана, але гра, а не робота!

Було б добре, аби саме гру, а не тільки боротьбу за результат показала наша збірна завтра у грі проти збірної Італії. Італійці, хоч і чемпіони світу, але теж схильні до «заробляння» очок. Отут би їх і перемогти, взявши за приклад грузинів, зігравши сміливо і розкуто!