«Поміж сторінок великої книжки»
В Українському домі художник Сергій Якутович показав своє бачення творчості Миколи Гоголя
«Гоголь народився» — як привітання звучало на відкритті виставки графічних робіт за мотивами творів Миколи Гоголя заслуженого художника України, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка Сергія Якутовича. Відомий він також завдяки графічним роботам, які ілюструють твори Шекспіра, Уайльда, Дюма, Олексія Толстого, Достоєвського, Ніцше тощо. Над графічними роботами різних розмірів на гоголівську тематику — на півстіни або формату А4, — частина з яких представлена в одному із залів Українського дому, він працював п’ять років. Так на початку 2003 року з’явилися ілюстрації до повісті «Тарас Бульба», яка вийшла окремим виданням. Після цього була велика робота над нашумілим уже фільмом Володимира Бортка «Тарас Бульба». Сергій Якутович створив тисячі ескізів декорацій, костюмів, розкадровок мізансцен та ескізів гриму головних героїв, а також реквізиту та бутафорії. Крім того, у 2008 році художник створив ілюстрації для повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Миргород» та для проекту «Гоголь. Всі повісті».
— Сталося так, що завдяки Міністерству культури та туризму України, дякуючи Павлу Гудімову нам дали змогу зробити простір: таким чином зараз ми знаходимося поміж сторінок великої книжки... Це робила величезна команда людей. Мене тішить, що зі мною працювали молоді люди, яким було цікаво зі мною, а мені — з ними. Вона готувалася все життя, тому що першою книжкою, яку я прочитав у житті, були не казки, а «Вій». Потім батько весь час мені казав, що я маю робити Тараса Бульбу, і коли став за віком як головний герой, то зрозумів його... «Тараса Бульбу» я робив три рази, але літератури багато, а я жадібний, тому ліпше рухатися вперед, а не повертатися. 1 квітня я відкрив таку ж виставку в Парижі, на це особливих грошей не потрібно — аби було бажання і віра людей, що ми всі робимо добру справу разом з Гоголем, — сказав Сергій Якутович.
Графіка — це не єдине цікаве на виставці. Її співорганізатором, окрім Мін культуризму, був музикант, художник та керівник «Я-Галереї» Павло Гудімов, який разом з іншими митцями зробив кілька десятків пластикових фігур гоголівських героїв в чорному кольорі в зріст людини. В кутку на чорній тумбі для голосування (туди можна вкидати свої відгуки) вивищувалася смерть, і там же, прикріплені до стелі, розгойдувалася всяка нечисть. Музичний супровід — так звана музейна музика: набір звуків, терпима какофонія — вирізнявся скрип, писк, приглушені пташині голоси...
— Воно все — штучне, створене на комп’ютері, пройшло через цифру. Ми показуємо, яких монументальний ефектів можна досягнути інсталяцією за допомогою роботи з архітекторами, дизайнерами. Відповідальність за неї несе «Гудімов арт проект», креативна група «Акцент», «Я-Галерея» і «Я-Дизайн». Над цією інсталяцією 20 спеціалістів працювало 2,5 місяця. Фігури дають відчуття присутності, навіть якщо тут не багато людей. Але не сприймайте Гоголя дуже серйозно. Ці персонажі — це гоголівська іронія, — сказав Павло Гудімов.
Для когось — іронія, а хтось відчуває в гоголівських темах великий драматизм та навіть релігійні мотиви. Як то Павло Мовчан, письменник, голова товариства «Просвіта», лауреат Шевченківської премії.
— Меті здається, що таке трактування Гоголя у ХХІ столітті вийшло найадекватнішим з усіх можливих трактувань. Виставка викликала в мене потребу повернення до тексту: я хочу співмірити — чи ті це герої, як про них написав Гоголь. Здається, що нічого не втрачено — до деталей, до коротких лапідарних речей, які набагато мальовничіші й промовистіші за можливі кольорові варіанти. Я взагалі не уявляю Гоголя у кольорі, тому що все архетипне являється нам як чорно-біле, а там паче, коли ми говоримо про ті ряди нижні — того, що стосується загального сатанинства, яке в світі панує як виразник зла. А зло таке многолике. Гоголь зафіксував це у «Мертвих душах» і у всьому-всьому, бо пошесть життя людей своєї доби, яких він відтворив, — це теж зло. Найтрагічніша сторінка, яка тут зафіксована, це біблійна. Я давним-давно думав про те, що це — біблійні сюжети: маю на увазі вбивство батьком сина у «Тарасі Бульбі»... Мені здається, що Сергій Якутович наче прочитував мої думки, бо я так уявляв, я так їх сприймав. Ми стоїмо тут, а за два метри від нас — його герої. Відчуття простору — унікальне, — сказав Павло Мовчан.
Але, вочевидь, скільки художників, стільки у них «своїх» Гоголів. Вражений виставкою й директор музею Івана Гончара Петро Гончар. Він сказав, що по-іншому сприймає Гоголя.
— Гоголь Якутовича — об’ємно-реалістичний. Його бачиш як реальність, а не як образ. Мені здається, що в цьому є якесь перебільшення, мені б хотілося більше умовності: щоб там було більше форми ніж самого змісту, щоб було менше патетики. Але це все настільки майстерно і сильно зроблено, що сприймаєш як позитив. Різне бачення — це добре, бо це ширить світ Гоголя, — сказав Петро Гончар.
Гоголь у Якутовича вражає — такого, як говорили відвідувачі, ще не було. Нині художник не може сказати, що з Гоголем вже закінчено. Якщо хтось запропонує цікавий проект — то чому б і ні? «Головне те, що в мене народжується, коли спілкуєшся з великими авторами — вони дають тобі енергію», — каже пан Сергій. Часу в бажаючих відчути цю енергію не так багато — до 17 квітня.
