Повернення романтизму
Кілька вражень про знакові концерти, що пройшли в Національній філармонії та Будинку актора.
БРАВО, ІТАЛІЄ!
Концерт у філармонії призначався тим, хто зберігає вірність П. І. Чайковському в усі часи. Світ цього композитора передбачає надзвичайно глибоке занурення, тому, слухаючи Симфонію № 3 ре мінор, можна відшукувати таємне значення у кожній її частині, а можна просто насолоджуватися заворожливою красою. Національний симфонічний оркестр України під управлінням Юрія Ткаченка (Росія) вкотре продемонстрував, як насправді має звучати союз музикантів. А емоційний талант диригента вносив несподівані відтінки у знайому музику, що вселяло надію на подальші роздуми про неї.
«Італійське капричіо» було написане в Римі, де, надихнувшись народними мелодіями, композитор поклав на ноти безтурботну радість сліпучого свята. Ці веселощі, за словами самого Чайковського, «щирі й невимушені. Вони не потребують вина, вони вдихаються в тутешньому повітрі, теплому, пестливому». Такий самий ритмічний, яскравий, іскристий рух музики. Співає труба, співають танцюристи, співає весь карнавал, розкриваючись, ніби мальовниче віяло.
Ну, а кульмінацією вечора стали Варіації на тему рококо для віолончелі з оркестром. Відомо, що Ференц Ліст, почувши вперше «Варіації», вигукнув: «Нарешті я знову чую музику!». Соло на віолончелі виконав Альберто Казадеї з Італії, який уже вдруге приїжджає до Києва. Двадцятирічний музикант — лауреат престижних міжнародних конкурсів, успішно виступав солістом із багатьма знаменитими оркестрами, наразі навчається в майстер-класі у Наталі Гутман. Йому вдалося настільки проникливо і пристрасно інтерпретувати музичну прогулянку в епоху Моцарта, що у змісті явно переважала ностальгічна нота. Після чого, відповівши на оплески публіки, віртуозно виконав на біс три мініатюри.
Залишається додати, що концерт відбувся за підтримки Італійського інституту культури в Україні й був присвячений 60-річчю прийняття Конституції Італії і Дню звільнення Італії від фашизму.
«ТОН МУЖНОСТІ Й СВІТЛА»
Гадаю, ті, кому пощастило слухати Київський камерний оркестр і Київський дитячий хор «Щедрик» у Національній філармонії, зрозуміли, що відбулася значна подія сучасного музичного життя. Спочатку Арія Баха задала тон мужності і світла. Після чого приголомшуючим гірським масивом пролунала партіта «Сім слів Ісуса» Софії Губайдуліної. Музика трагічна, скорботна, завдає болю, геніальна. Виконували соло Іван Кучер (віолончель) і Роман Юсипей (баян). Що звучало — інструменти? Людські голоси? Природні стихії? Виконавці жили в музиці, музика жила в залі. А на сцені панував Роман Кофман, своєю присутністю, виглядом, жестами утримуючи крихку побудову музичного шедевра у гармонійній рівновазі. На краю прірви.
Композиція вечора не залишала жодних сумнівів: усе має відбуватися саме так. Після перерви — Прелюдія і фуга Шостаковича, а далі «Три маленькі літургії Божественної присутності» Мессіана наповнили залу музикою всесвітнього значення. Олів’є Мессіан, 100-річчя якого відзначається цього року, писав твори, виткані з пташиних голосів і веселок. Уже за життя його часто порівнювали з Бахом і називали найбільш великим композитором ХХ сторіччя. Пройшовши через випробування гітлерівського концтабору, Мессіан написав «Три маленькі літургії», твір, повний віри та єднання з Божественною природою. Діти співали — і відкривали звучанням голосів виблискуючу радість осяяння, пережитого автором.
У виконанні брали участь: соло на скрипці — Вадим Борисов, партія фортепіано — Йожеф Єрмінь, партія синтезатора — Валерій Михалюк, партія челести — Ольга Бойко. І, звісно, головні дійові особи — Маріанна Сабліна, художній керівник і диригент хору «Щедрик». І маестро Роман Кофман.
Публіка довго не відпускала виконавців, були овації та квіти. Люди дякували диригенту, музикантам, хору за велику музику, колосальну працю і політ натхнення...
«ЧОМУ ПОВЕРНЕННЯ?»
Співаки талановиті, віддані музиці й дуже щирі. Чотири яскраві солісти — Соня Сульдіна (1-а скрипка), Віктор Іванов (2-а скрипка), Андрій Малахов (альт) і Дмитро Глущенко (віолончель), об’єднавшись у струнний квартет Post Scriptum, створили колектив, без якого сьогодні вже важко уявити київський музичний пейзаж. Запам’яталися їхні виступи минулого року — вечір фінської камерної музики, ювілейний концерт Валентина Сильвестрова, концерт, присвячений творчості Едварда Елгара, вечір «Камерна музика на Різдво».
«Поверненням романтизму» назвали музиканти свою нову програму, представлену в Будинку актора. Мистецтвознавець Леся Олійник, яка вела концерт, зазначила, що Валентин Сильвестров, почувши назву, був здивований: «Чому повернення? Адже романтизм не минав». Мабуть, будь-яке значне явище мистецтва несе в собі риси, властиві цьому стилю: звернення до духовного світу людини, прагнення до ідеалу. Недосяжне, а тому вічне. Можливо, повернення романтизму — це симптоматика теперішнього часу?
Виступи квартету Post Scriptum мають важливу особливість — виконання супроводжується вступним словом про композитора і його епоху (пригадалося забуте словосполучення «концерт-лекція»). Мені вдалося послухати розповіді Лесі Олійник та Юрія Сульдіна (на попередніх концертах) — було це надзвичайно цікаво і, звісно, налаштовувало аудиторію на певне сприйняття.
На вечорі звучали струнні квартети великих романтиків минулого — Шумана, Шуберта, Чайковського. А ще був Дует для скрипки і віолончелі «25.Х.1983... на пам’ять про П.І.Ч.» сучасного романтика Сильвестрова. Діалог, під час якого відбувається найпростіша і найдивовижніша річ на світі — народжується мелодія. Блискучий світ, про який писав Олександр Грін, — можливо, він усе ж існує десь, паралельно нашому... Всього чотири інструменти — і яке багатство звучання, свіжість інтонацій, виразність. Зала слухала, затамувавши подих.
Завершуючи огляд музичних подій, наведу слова Йосипа Бродського, що прозвучали в одному з інтерв’ю: «Якщо ти музикант-професіонал, виконавець, то — можливо — ти все знаєш напам’ять, і тебе нічого не дивує. Але якщо ти просто звичайний слухач, то перебуваєш у постійному стані певного подиву».
