Право читати й танцювати

Років із десять назад у селі, де мені доводиться часто бувати, клуб ще працював. У надвечір'я там часто можна було почути пісні «вживу» у виконанні місцевих парубків і дівчат чи побачити невибагливі сільські танцюльки. Заходили й старші — подивитися кіно чи концерт самодіяльних артистів. Село невелике, 48 дворів, зараз у ньому залишилося дві-три молоді сім'ї та близько десяти обійсть, хазяї яких завершили свій земний шлях, поступово заростають бур'яном і чагарниками. Близько семи років тому клуб закрили, на дверях повісили замок, а його завідувачка, якій платять четвертину ставки, більше надіється на те, що виростить на власному городі, ніж на цю з дозволу сказати платню. А ось біля магазину постійно товчуться місцеві чоловіки — за пляшкою «казенки» (в цьому селі самогон вже нема кому гнати) вони ведуть безкінечні дебати про погоду, види на врожай, клянуть усі гілки столичної та місцевої влади, не особливо вникаючи в те, хто та які повноваження має. У двох сусідніх селах, де людей живе у три-чотири рази більше, теж клубів немає, проте по одній-дві корчми (які тут часто називають генделиками) є обов'язково. Всю культуру там нині заміняє телевізор.

Можливо, це не така вже новина, але днями Житомирська обласна рада розглянула хід виконання обласної програми розвитку культури на 2003—2004 роки, й на цій сесії про стан сільських клубів говорилось докладно. І нічого втішного не прозвучало. За словами начальника управління культури облдержадміністрації Віктора Балюрка, культурна сфера на Житомирщині фінансується на 40% від першочергових потреб. На виконання згаданої програми з бюджету не виділено ні копійки. Результат — тільки за 2003 рік на Житомирщині стало на 76 закладів культури менше, тепер їх трохи більше тисячі. Планувалось уже нинішнього року перевести на повну ставку всіх працівників культури, проте тільки в п'яти районах не залишилося тих із них, кому платять ті самі чверть ставки. На 0,75 ставки у сфері культури в області працює 359 чоловік, на 0,5 — 973 особи, на 0,25 — 384. Хоча суттєво зросли надходження від надання платних послуг (це плата за навчання в музичних школах, за вхідні квитки на дискотеки, кінофільми), які за шість місяців нинішнього року склали майже 1 млн. 200 тисяч гривень.

Проте сумно було чути від депутата облради Олени Гарбарчук (нині начальника відділу культури Черняхівської райдержадміністрації, яка 15 років пропрацювала директором районного будинку культури), які шалені гроші для сільської культури 85 тисяч гривень на район. (Це при тому, що в бюджеті й поза бюджетом держави обертаються мільярди, а в області — сотні мільйонів гривень. — Авт. ). Із її слів, половина закладів культури в області потребує капітального ремонту, на 1956 клубів є лише трохи більше 1300 магнітофонів майже виключно старих марок. На її переконання, неправильним є прийняті критерії, коли на село, де менше 200 жителів, не потрібен клуб, а менше 500 мешканців — не потрібна бібліотека. Адже, стверджувала вона, з сільських осередків культури для багатьох починається виховання української духовності, саме завдяки їм там зберігається українська самобутність. А для «Дня» вона додала: «У маленькому селі теж люди живуть, і молодь там є, яка співати й танцювати хоче. Але коли нема клубу, то вона більше пиячить. І є приклади, коли в селах, де живе близько 100 чоловік, на заходи з нагоди свят у клуб приходять навіть хворі старенькі, які спеціально встають iз ліжка. Зараз у селах люди потяглися до книжки, вони хочуть почитати сучасний любовний роман про гарне кохання, пропустити це через себе, чи детектив про захопливі пригоди — у селах нормальні люди живуть. А грошей на придбання цієї літератури немає. У малих селах люди дичавіють. Якщо там не буде клубу, бібліотеки, фельдшерсько-акушерського пункту, це село просто загине». (Інший депутат Валентин Вітренко розповів, як у одному з сіл у конторі колишнього колгоспу, що розташована проти клубу, відкрили черговий генделик, і тепер там молодь кожний день танцює під магнітофон без відриву від горілки). На думку О.Гарбарчук, потрібно, щоб розрахунок бюджетних коштів проводився не на загальну кількість жителів у селі, а на одного жителя, і щоб відповідно збільшилось бюджетне фінансування культури. Особливо на Житомирщині, де багато саме малих сіл.

Відповідне звернення до Верховної Ради та Кабміну з низкою інших пропозицій облрада ухвалила. Перед виборами до нього, можливо, й дослухаються. Проте є й другий бік справи. Вочевидь, поступове, але впевнене просування на село ринкових відносин буде приводити до зменшення потреби в робочих руках в аграрному секторі. Прискорене старіння й перехід до кращого світу старшого покоління вже робить свій вагомий внесок в скорочення сільського населення. За таких умов однозначно визначити критерії задоволення культурних потреб жителів тих чи інших районів і сіл надзвичайно важко. Їх можна зробити на підставі обґрунтованих прогнозів демографічної та соціально-економічної ситуації на селі на найближчі 10—20 років, які ще потрібно розробити. Проте як суспільство в цілому, так і державні органи не мають права ставитись до цієї проблеми як до другорядної.

...А нещодавно навколо того клубу, про який я згадав на початку, завалився паркан.