Про Хрещення і великі геополітичні контексти

Прогнози наших експертів в останньому номері «Дня» вже збуваються. Політичної складової у святкуванні 1025-ліття Хрещення Київської Русі, яке наразі триває у Києві, дійсно більше ніж самого свята. У суботу вранці на Володимирській гірці відбувся урочистий молебень, який очолив Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. Крім предстоятелів та представників Православних Церков з усього світу, в богослужінні також взяли участь, зокрема, президенти: України – Віктор Янукович, Росії – Володимир Путін, Молдови – Ніколае Тімофті, Сербії – Томіслав Ніколіч, зарубіжні урядові делегації, представники вітчизняного політикуму.

«Як-то кажуть, суспільство окремо, святкування – окремо, - коментує «Дню» політолог Костянтин МАТВІЄНКО. - Це суто формальне святкування, яке ані до самої події, ані до християнських цінностей, що мали бути привнесені в українське суспільство  Хрещенням, не мають ніякого стосунку. Я це називаю спробою влади позичити легітимність, адже довіра до неї в суспільстві дуже низька. Але робить вона це занадто примітивно і незграбно».

Серед православних конфесій України на Володимирській гірці була присутня лише Українська православна церква Московського патріархату. Інших не запросили. А отже і Українська православна церква Київського патріархату, і Українська греко-католицька церква святкуватимуть окремо. Нагадаємо, в УПЦ КП на неділю запланована божественна літургія у Володимирському соборі та Хресний хід до пам'ятника святому Володимиру, а в УГКЦ святкуватимуть 11-18 серпня. На тему розколу українських церков під час молебню висловився Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель УПЦ (МП) Володимир. У своєму виступі він, зокрема, закликав православних України об`єднатися: «Особливим болем нашого серця залишається церковний розкол в Україні. Ми невпинно підносимо молитви до Бога про лікування цієї тяжкої рани, і віримо, що Господь відкриє нам шлях до подолання розколу».

Молебень на Володимирській гірці тривав недовго (менше години). Одразу після цього Віктор Янукович та Володимир Путін провели двосторонню зустріч (також була короткою – 15 хвилин). Глава Української держави привітав президента Росії з видатною річницею і підкреслив, що це свято єднання наших народів. «Я вдячний, Володимире Володимировичу, Вам особисто за те, що ви такою командою сьогодні приїхали в Україну разом з нами відсвяткувати це прекрасне свято єднання наших народів. Ми в дусі української гостинності докладемо всіх зусиль для того, щоб це свято було добре відзначено», - сказав Віктор Янукович.

Ну а висловлювання російських гостей не здивували, заяви як Патріарха Кирила, так і Володимира Путіна зводилися до позиції спільних коренів наших народів, Святу Русь тощо. Звертаючись до невеликої кількості присутніх на Володимирські гірці, Предстоятель РПЦ Кирил привітав усіх зі святом і зазначив, що місце, де вони сьогодні зібралися, є символічним і святим. «Володимирська гірка – це ніби символ нашого спільного духовного джерела. Це символ Православ’я на землі нашій. Це символ цих духовних цінностей, які ми прийняли разом із Хрещенням», – сказав він.

Пізніше в Києво-Печерській Лаврі під головуванням Патріарха Кирила розпочалося чергове засідання Синоду Російської Православної Церкви. Також показовим є те, що Володимир Путін під час візиту в українську столицю зустрівся з ієрархами УПЦ (МП) і вручив їм російські державні нагороди. Зокрема, митрополит Київський і всієї України Володимир удостоєний ордена Олександра Невського.Ще шість митрополитів одержали Ордени дружби й почесні грамоти Президента Росії.

Володимир Путін говорив в аналогічному руслі. «Це дійсно наше спільне велике свято, яке нагадує нам про нашу спільну єдність, говорить про наші спільні корені, нагадує про те, що нами дуже багато що було зроблено в попередні століття разом, і що ми разом досягли видатних результатів в облаштуванні нашої, тоді ще загальної вітчизни, у розвитку наших територій, наших країн, - наголосив російський президент під час зустрічі з Януковичем. - Сьогодні ситуація інша, але ми сповнені рішучості разом працювати, спираючись на все те, що було зроблено нашими попередниками».

А далі відбулася подія, про яку мало хто знав в України, окрім, звичайно, авторів і учасників запланованого заходу. Після спілкування з Януковичем, Путін поїхав до Віктора Медведчука. Останній відомий в Україні  тим, що активно пропагує необхідність вступу України у всілякі «російські» союзи. Для цього навіть спеціально створено громадський рух «Український вибір», який і очолює Медведчук. На цей раз представники російських інтересів в Україні організували міжнародну конференцію: «Православно-слов'янські цінності – основа цивілізаційного вибору України», куди і приїхав Путін. Хтось бачив анонс цієї події?... Зрештою, все звелося до того, що російський президент знову агітував Україну за «інтеграційні процеси на пострадянському просторі».

«Ось чому Янукович під час телетрансляції молебню виглядав поруч з Путіним таким злим, - пише на свій сторінці у Фейсбук політтехнолог Олег Медведєв. - Запросив того ніби до себе на свято Хрещення, а, виявляється, насправді ВВП приїхав до Медведчука. І православне свято використав для оголтілої антиєвропейської пропаганди. Кирило цього разу може й відпочити від ролі комісара «Русского мира». Його роботу зробив за нього Путін».

У експерта Костянтина Матвієнка з цього приводу оригінальна точка зору: «На мою думку, сьогодні Медведчук в Україні ніхто. І те, що Путін намагається підвищити його значимість своєю присутністю, виглядає нераціонально і трохи смішно. Не говорячи вже про дипломатичну нетактовність. Звичайно, можна припускати, що це певні сигнали українському керівництву, але останньому має бути абсолютно байдуже, куди там поїхав Путін».

Проти приїзду Путіна та Патріарха Кирила в Україну на Європейській площі протестували «Свобода» та Українська народна партія «Рух» (окремо). Обидва мітинги були, м’яко кажучи, не велелюдними. За своєю чисельністю мітингувальники в декілька разів поступилися кількості присутніх журналістів та фотокореспондентів, а також сотням беркутівців, які спостерігали за дотриманням порядку в центрі столиці.

На запитання «Дня», чому так мало людей прийшло на раніше анонсовану акцію протесту, народний депутат від «Свободи» Ігор Мірошниченко сказав: «Так як раніше постановою суду нам заборонили проводити будь-які мітинги, ми вирішили не «підставляти людей» і організувати звичайнісіньку зустріч із виборцями. Цього народним депутатам ніхто заборонити не може».

На «зустрічі з виборцями» народні обранці принесли транспаранти із надписами: «Коли хрестили Київ, Москви не було в проекті», «Столиця Київської Русі вітає гостей з провінції – Путіна та Гундяєва», «За єдину помісну православну церкву із центром у Києві»,  «Українське православ'я – проти московського мракобісся!» та інші. Натомість, через дорогу від мітингувальників свою «хвалу» Кирилу прийшло висловити декілька десятків його прибічників в Україні, які тримали відповідні плакати.

В неділю зранку Віктор Янукович та Володимир Путін вже у Севастополі. На території Національного заповідника «Херсонес Таврійський» вони взяли участь в освяченні дзвіниці Святого рівноапостольного князя Володимира. Сьогодні ж два президента мають намір взяти участь у святкових заходах з приводу Дня флоту України та День ВМФ Росії.

Своєрідною відповіддю російським гостям на вищезгадані висловлювання і задумані геополітичні конструкції була заява Віктора Януковича ще напередодні. «Прийняття християнства, як державної релігії, було доленосним історичним фактом, який вивів Українську Русь на новий рівень, визначив її місце в полі християнських держав, дав потужний поштовх для розвитку української культури», - зазначив Президент під час промови у п’ятницю. Дехто вважає, що Янукович мовився, назвавши Київську Русь – «Українською», але не факт. Це може бути цілком чітким сигналом Кремлю.

КОМЕНТАР

Вадим КАРАСЬОВ, політолог, директор Інституту глобальних стратегій:

- В цьому святкуванні, дійсно, більше великої політки – в радянському розумінні цього слова. І не тільки тому, що були глибинні політичні підтексти і великі геополітичні контексти, а і тому, що сьогодні православ’я, особливо російське у зв’язці президент Путін – Патріарх Кирил, стрімко політизується. Це проявляється в нав’язуванні західним пострадянським країнам так звані православно-слов’янські цінності, які зберігають потужну історичну традицію саме від Хрещення Київської Русі. Вони мають навіки духовно об’єднати Росію, Україну і Білорусь (перш за все, звичайно, Україну і Росію). Тому за духовними презентаціями і релігійним мегапіаром на сьогодні стоять серйозні політичні калькуляції, які мають створити православну політичну спільність і завадити входженню Україну в європейську сім’ю, а саме підписанню Угоди про асоціацію з Європейським Союзом і Угоду про зону вільної торгівлі. Звичайно, це ще не входження в Євросоюз, але це входження України в політичний простір ЄС. Згодом це може створити більш сприятливі умови інтеграції України в моральну, політичну і економічну географію Європи.

Тому не випадково Путін виступає vip-агітатором за так звані православно-слов’янські цінності України і Росії, як і не випадково були змінені акценти в московській пропаганді щодо ситуації навколо лінії «Митний союз – Європейський Союз». Зокрема, на так званій міжнародній конференції щодо православних цінностей Медведчука з вуст Путіна і його прибічників в Україні прозвучав тренд, що, мовляв, навіть якщо Україна і підпише Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС, це означатиме зміну торгівельних відносин, але наші спільні православні цінності ми нікому не віддамо – це має стати запорукою духовної спільноти, яка триматиме Київ в орбіті пострадянського світу або як його ще називають «Русского мира». Тобто, мова не може йти про те, що Україна після торгівельної інтеграції з ЄС матиме можливість інтегруватися політично і морально.

Отже, в цьому святі більше політики в сенсі ідеології, ціннісного конфлікту, яке сьогоднішнє російське православ’я, що пов’язане з російською державною владою, намагається нав’язати Україні. Тобто з одного боку, є західний світ з його деморалізованими цінностями, де панує ювенальна юстиція, одностатеві шлюби і інші постмодерністські неподобства, гріхи і ціннісний апокаліпсис, а з іншого боку, є морально чисті як дитяча сльоза цінності історичного православ’я. Розуміючи, що Україна скоріше підпише Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлю, що будуть зламані економічні кордони між Україною і Європою, цим святом Путін і Кирил хочуть встановити ціннісні бар’єри між Україною і Європою, щоб утримати нашу країну в орбіті свого впливу. Виступи російських державно-релігійних керівників були дуже показовим, вони свідчать про зміну ідеологічних акцентів перш за все щодо України і матимуть своє відображення у дипломатії, двосторонніх стосунках.

Українській владі до цього потрібно ідеологічно готуватися, тому що після підписання зазначених угод з Євросоюзом, ідеологічний тиск на Україну лише посилиться. А для цього є ґрунт: на рівні мас і деяких груп серед провладних еліт панують пострадянські цінності. Мало бути європейцями з точки зору торгівлі, треба бути європейцями ментально-психологічно. Зараз наступає серйозний ціннісно-ідеологічний етап схватки за Україну на пострадянських теренах між тими, хто «за» і «проти» утвердження європейських цінностей в нашій країні. Останні прагнуть зробити з Європи таке собі уособлення Содоми і Гоморри. Цей підхід культивується в Україні, причому, не тільки окремими групами у владі (Партії регіонів і комуністами), які говорять тільки про те, що Європа – це гомосексуалізм, до речі, «чому боремося проти гомосексуалізму, чому не боремося проти алкоголізму, корупції в Україні і Росії?», але й деякими опозиційними групами. Наприклад, окремі тези регіонала Михайла Чечетова точно співпадають з тезами такого представника «Свободи» як Ігор Мірошниченко. Таким чином, мало буде підписати угоди з ЄС, треба готуватися до більш серйозних ціннісних баталій за Україну і душу кожного українця. Це стосується не тільки УПЦ МП, а й влади, яка має думати яку зайняти позицію в новій духовно-ідеологічній диспозиції, що нав’язується Україні з боку російського державно-релігійного комплексу з його ставкою на православні цінності як основу резервації нинішнього пострадянського стану.

Візит Путіна на конференцію Медведчука якраз означає, що російський президент надає православно-слов’янський ціннісній складовій дуже велике значення як у внутрішній, так і у пострадянській політиці. У внутрішній політиці Путін вже давно зробив ставку на так звану нову моральну більшість, під якою розуміється мікс: православ’я, консерватизм, пострадянщина. Російський президент якраз розраховує, що ставка на морально-консервативну, антизахідну більшість зможе витіснити креативний, прозахідний середній клас на маргінес політичного життя. У зовнішні політиці це означає, що Путін сьогодні фактично підійшов до розриву контракту з Заходом. Економічно Росія слабка, тому вона не є магнітом для протягування пострадянських країн. Вона не може змагатися із США і ЄС, а отже дефіцит гравітації намагається поповнити за рахунок ціннісної складової. Фактично сьогодні Заходу оголошена війна на базі православно-слов’янських цінностей, які можуть втримати Росію і Україну від геополітичного розмивання в сукупному Заході. Це типова охороняюча, консервативна, оборонна позиція. Така політика відсилає нас до кінця XIX– початку XXстоліть. Моя порада – готуйтеся до серйозних ідеологічних і ціннісних битв, які не стільки передуватимуть Вільнюському саміту, скільки розпочнуться після підписання угод.

Звичайно, певне інтуїтивне розуміння цієї ситуації у української влади є, але навряд чи є продумана стратегія реагування, а головне участі в якості серйозного гравця в нових ідеологічно-ціннісних диспозиціях. Питання навіть не в тому розуміє цього Президент Янукович чи його Адміністрація, питання у якості нашого політичного класу. Ніхто не хоче працювати з суспільством, пояснювати людям ситуацію на Заході. Всі тільки говорять, що Європа в кризі. Те, що у нас немає таких бурхливих подій як в Греції чи інших південно-європейських країнах ще не означає, що у них криза, а у нас стабільність. Це означає, що ми у комі. Це різні стани. Ми не розуміємо, що відбувається з одностатевими шлюбами у Європі. Це якраз намагання європейців зберегти сім’ю – навіть у такій формі. Ми не розуміємо, що таке ювенальна юстиція, ми багато чого не розуміємо і не хочемо розуміти, тому що ми боїмося конкуренції.

Зміни – це природній стан, але ми не хочемо змін, тому що краще жити у XIX ст. і їздити у Європу на шопінг. Окремим групам добре живеться в пострадянських умовах як бенефіціарам невизначеності, тому що вони мають мільярдні статки і підконтрольне суспільство. Їм вигідний такий стан. Тому вони і затівають війну із Заходом на ідеологічному фронті, адже економічно всі пострадянські країни програли. Ми не хочемо сприймати європейські цінності, які захищають права меншин. Але треба розуміти, що сьогодні меншини індивіди, людський капітал є джерелом креативності, нової економіки, яка запускається у західному світі. Через 10-15 років вона остаточно стане на ноги і змінить економічний ландшафт світу. Про це в Україні ніхто не говорить.

Тому коли будуть підписані угоди між Україною і Євросоюзом, треба думати як рухатися далі. І вибір сьогодні полягає не між Європою і Росією, навіть не між Європою і Китаєм, а між тим, де ми – на правильній стороні історії, в авангарді націй чи на маргінесі і периферії світового розвитку.