Про простір свободи, інтелекту та творчості

1 лютого з ініціативи ректора Київської дитячої академії мистецтв Михайла Чембержі відбулася зустріч із письменницею та культурологом Оксаною Пахльовською. «Україна — Європа: чи можлива зустріч?» — такою була тема лекції для бакалаврів та викладачів цього навчального закладу. «Що таке Європа? — розпочала пані Оксана. — Насамперед — простір свободи і відповідальності за цю свободу. Ці категорії побутують впродовж кількох тисячоліть, починаючи від Давньої Греції. Європа — не стільки географічне поняття, як передусім культурне. І, треба сказати, що впродовж століть кордони Європи змінювалися. Завжди стояло питання Європи і не-Європи. Європа — це і простір закону, інтелекту і творчості. Також — критичне мислення, що полягає у постійному органічному вмінні переформатовувати себе, переглядати власну історію. Семюель Хантінгтон у своїй відомій книзі «Сутичка цивілізації» написав, що поділ між цивілізованим і нецивілізованим світом, де, власне, людина є рабом влади, інституцій, ситуацій, проходить по Дніпру. Інакше кажучи, на території православ’я й ісламу не може пустити коріння демократія. Слід зазначити, що українське православ’я у порівнянні з російським має зовсім іншу традицію. До XVIII століття, поки воно не було знищене з боку російської церкви, мало абсолютно європейський антропоцентричний вимір. Як ми бачимо, протягом віків існує опозиція Європа — Євразія. За останні п’ять років загострилися відносини між Росією та Україною. Насправді, вони загострилися між Росією та Європою. Бо європейський вибір не притаманний їй і вона сприймає цю традицію як евентуальність свого розпаду як держави. Якби в Росії зараз відбулися демократичні зміни, вона би стала не економічним, а ідеологічним партнером Європи, світ би змінився». «Європа — це теж простір історичної пам’яті, — продовжила професор Римського університету «Ла Сап’єнца». — Візьмімо героїв Крут. За яку Україну вони полягли? За європейську і демократичну. Коли більшовики наступали на УНР, Володимир Винниченко звертався до урядів країн Європи: «Якщо зараз не допоможете, нас знищать, але й ви матимете страшного тоталітарного ворога за сусіда». Нещодавно показували у теленовинах, як молоді люди у Тернополі провели дні у камерах — щоб відчути цю дату. Мені стало страшно. Хто винен у тому, що наша молодь іде у камери, щоб усвідомити трагедію хлопців під Крутами? Чому вона не може бути вільною? Їй треба собі сказати раз і назавжди: «Так, це — трагічна сторінка нашої історії. Ми її оплакали і пам’ятаємо. Проте більше не живемо на околицях великого цвинтаря (за Вадимом Скуратівським). Пам’ять не повинна морально знищувати, вганяти у депресію. Пам’ять повинна спонукати жити. Я бажаю вам, молодим людям, перемоги над усіма проблемами, які нас змушують почуватися далеко від Європи. Польща, Чехія, Угорщина йшли до Європи, відчуваючи себе вкраденою Європою і вірячи у свою європейську культурну основу. Тільки таким шляхом мож-на робити цивілізаційний вибір».

Очевидно, лекція Оксани Пахльовської викликала багато запитань. Зокрема, про перспективи Європи, виходячи із процесів глобалізації; впровадження Болонського процесу в Україні, еволюцію ставлення європейців до українців впродовж останніх п’яти років: від помаранчевої революції і донині, переклади поезій Коррадо Калабро Оксаною Пахльовською... Присутні цікавилися навіть тим, як воно — бути донькою Ліни Костенко. Пані Оксана відповідала настільки ѓрунтовно і щиро, що це могло б потягнути ще на одну лекцію. Але так чи інакше — вона торкалася тих тем на сторінках своєї книги «Аve, Europa!» й у публікаціях та інтерв’ю на шпальтах «Дня».