Про «Слов’янського Мікеланджело»

У Національному художньому музеї України відбулася презентація унікального альбому «Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення», що вийшов друком у видавництві «Грані-Т» у партнерстві з незалежним культурологічним часописом «Ї» (м. Львів).

Досі ім’я цього майстра барокової скульптури ХVIII cт., якого західні дослідники охрестили «слов’янським Мікеланджело», було невідоме українцям. Драматична українська історія ХХ століття не сприяла збереженню дерев’яної скульптури митця, що була у вівтарях католицьких костелів і церков східного обряду. Зокрема на замовлення Канівського старости Миколи Потоцького, при дворі якого у середині 1740-х років і з’явився скульптор, який назвав себе Пінзелем, він створив алегоричні кам’яні фігури, встановлені згодом на аттику Бучацької ратуші (Тернопільщина); потім для церкви Св. Покрови у тому ж Бучачі зробив іконостас, амвон, вівтарі Св. Миколи та Вознесіння Богоматері; згодом — розп’яття для костелу Св. Мартина у Львові... Також працював у Львівській архікатедрі Св. Юра. На фасаді в камені виконав кінну фігуру Св. Юра та покровителів родини Шептицьких, які займалися будівництвом храму, Св. Леона та Св. Атанасія...

З чудом врятованих робіт майстра працівники Львівської картинної галереї та особисто директор, герой України Борис Возницький створили «Музей творчості Іоанна Георгія Пінзеля та його учнів», зібрання якого і стало базою візуальної частини цього проекту. Дизайн великоформатного альбому базується на концепції надблизького розглядання біля 50 скульптур, що стало можливим завдяки використанню сучасної оптики. Роботи представлені дуже органічно і циклічно: від Благовіщення до Вознесіння. А під кожною — цитати відомих людей того часу (Якоба Бьоме, Івана Величковського, Івана Вишенського) і... письменників початку ХХ століття... «Доробок Пінзеля часто називають модернізмом в католицизмі, — зауважує шеф-редактор «Граней-Т» Діана Клочко. — Це й провокувало нас звернутися до цікавих постатей ХХ століття». «Вихід цього альбому — це відкриття для нас великого митця, — ділиться враженнями соціолог Леонід Фінберг. — Певен, не я один роками шукав можливості, аби його доробок був доступний не лише львів’янам, які мають можливість відвідати музей, а й людям з інших українських міст, зрештою, інших країн. Ми — сучасники, які маємо можливість писати і видавати, по суті, відкриваємо зовсім інші світи — справжні. І в тих справжніх світах очевидна цінність того, що зробив Пінзель в українській культутурі ХVIII ст.».

Нещодавно проект був представлений на Варшавській книжковій ярмарці. Там же поляки презентували й свій альбом «Ян Єжи Пінзель», який, між іншим, був фінансований урядом Польщі. Український ж вийшов друком завдяки приватним ініціативам... «На презентації цих двох альбомів стало зрозуміло, що Пінзель — спільне надбання, — говорить Діана Клочко. — Це спонукає до того, щоб розмірковувати про те, як національне збагачує світову культурну спадщину». «Коли спілкувалися з Борисом Возницьким, — продовжує вона, — дізналися, що остаточно не можна сказати: та чи інша робота належить авторству Пінзеля чи його учнів. Тому мені б хотілося, щоб поява нашого альбому викликала мистецтвознавчу дискусію навколо постаті цього таємничого майстра, відомості про якого містяться здебільшого в метричних книгах».

До речі, видавництво присвятило творчості Пінзеля цілу серію робіт — окрім альбому надрукувало дизайнерський календар з його скульптурами і роман відомої української письменниці Євгенії Кононенко «Жертва забутого Майстра».