Професійний ризик

У рамках проекту на умовах анонімності опитано так звані фокус-групи (від 5 до 13 жінок у кожній віком від 15 до 34 років) у Києві, Львові, Харкові, Ужгороді, Дніпропетровську, Донецьку, Нікополі, Херсоні, Вінниці, Севастополі і Сімферополі. В опитуванні взяли участь правоохоронці, медики, юристи, а також «покупці» секс-послуг і ймовірні сутенери. Як розповіла «Дню» координатор проекту, керівник сектора Центру досліджень сім’ї та жінок УІСД Євгенія Луценко, більшість жінок, зайнятих у секс-бізнесі, незаміжні або розлучені, хоча дехто має повноцінні сім’ї. Для багатьох — це друга робота (серед офіційних видів зайнятості в цьому разі представлені офіціантки, педагоги, студентки). Серед причин «додаткової роботи» частіше за все жінки називали відсутність постійних заробітків, соціальну незапитаність, необхідність утримувати сім’ю, оплачувати навчання у вузі, терміново розрахуватися з боргами, бажання добре харчуватися і вдягатися, назбирати грошей на квартиру. Переважну більшість респонденток їхнє становище не влаштовує, і вони мріють, заробивши досить грошей, вийти заміж і завести сім’ю.

Реальну смертельну загрозу ВІЛ-зараження усвідомлюють небагато, розраховуючи на те, що «знайомий лікар-дерматолог допоможе». Багато хто звертається до непрофільних фахівців, «заліковуючи хворобу». Дивно, але «професіоналки» практично не розрізнюють клінічних ознак захворювань сифілісом і ВІЛ-інфекцією, як і не бачать особливої різниці між засобами запобігання від них. Рідко, хіба що в разі «аварії», звертаються до медиків жінки, які ризикують опинитися на обліку в нарколога. Опитані у всіх містах заявляли, що у сфері їхньої діяльності є носії ВІЛ, і наводили приклади свідомого поширення інфекції з метою помсти. СНІД практикується в їхньому середовищі і як «знаряддя» вибивання боргів: не повернеш — будеш заражений. Майже всі респондентки зазнавали насильства. Типові відповіді: «Як карма ляже — або покалічать, або синцем обійдешся», «Часто потерпаємо не від насильства, а від грубощів», «Високопоставлені клієнти нерідко виявляються мазохістами». «Взагалі в нашій країні до жінок навіть не нашої професії ставляться з насильством». Захисту вони шукають у сутенерів, авторитетного «друга» — заступника, але дуже рідко у стражів порядку. Хоча... довіряють представникам української «поліції моралі», помічаючи, що вона єдина, хто ними реально займається. Примітно, що існує наказ МВС України про створення в кожному обласному центрі, відповідно до місцевих можливостей, відділів боротьби з правопорушеннями у сфері цивільної моралі, однак їх створили поки що лише в 4 містах.

Цікаво, що потрібну інформацію респондентки черпають в основному зі ЗМІ, у процесі спілкування з «колегами», рідше — із спеціальної літератури і завдяки громадським організаціям. Разом з тим пропозицію організаторів опитування «дівчата» зустріли вороже, оскільки побоювалися непотрібного розголосу. Звичайно, вони хотіли б змінити своє правове становище, але не хотіли б робити це самі. «Суспільство має визнати, що це наша робота», — сказала одна з учасниць опитування. Хтось із них бачить вихід в легалізації секс-бізнесу. На думку координатора проекту Є.Луценко, це не вирішить проблему, адже для багатьох це заняття епізодичне. У будь-якому разі залишиться тіньовий бізнес.

Що ж робити? «Заборонити» проституцію досі не вдавалося нікому, боротися тільки репресивними методами — неефективно. На думку експертів УІСД, залишається профілактично-освітня робота з групами ризику, попередження і запобігання захворюванням, що цілком виправдовує себе в поінформованій Європі.

ДО РЕЧІ

Особливо небезпечна ситуація зі СНІДом в Одесі, де офіційно зареєстровано 5 тисяч ВіЛ–інфікованих, в тому числі півтисячi вагітних жінок та 400 малюків, що заразилися від матерів, повідомляє Михайло АКСАНЮК , «День». Усього ж, за даними сіркомоніторингу, понад 13 тисяч одеситів зазнали ВІЛ–інфікування, причому переважна більшість — наркозалежні особи віком від 16 до 30 років. Не дивно, що учасники міжнародної конференції з проблем протидій епідемії ВІЛ— СНІД у державах Закавказзя та Україні, організованої відповідними департаментами UNAIDS та UNICEF, з особливим інтересом заслухали виступи співорганізаторів акції – головлікаря Одеського облцентру з профілактики і протидії СНІДу Олега Пеніна, начальника міськуправління охорони здоров’я Олени Якименко, керівника громадського руху «Віра, Надія, Любов» Тетяни Семикоп, директора благодійного фонду «Дорога до дому» Сергія Костіна та інших.

Яз заявив у інтерв’ю «Дневі» представник департаменту міждержавного планування і розвитку програм UNAIDS Лев Ходакевич, «учасники конференції дістали змогу пересвідчитися, яка небезпека в епідеміях наркоманії та СНІДу, що охопили Одесу. Водночас перейнято досвід профілактики цих небезпечних соціальних недуг». Це винятково важливо для організаторів охорони здоров’я в країнах Закавказзя, оскільки «епідемії ВІЛ–СНІДу тут ще можна запобігти: в Азербайджані поки що зареєстровано лише 193 ВІЛ-інфіковані особи, у Вірменії та Грузії ще менше – відповідно 124 та 123». Однак розширення торговельно–економічних відносин цих країн з Україною, Росією та іншими державами, де прогресує епідемія СНІДу, може теж сприяти поширенню смертельної хвороби.