Прості істини

Цю роботу «лесінківці» присвятили пам’яті відомого режисера, учня легендарного В. Мейєрхольда, Леоніда Варпаховського, який у середині 50-х років працював у Київському російському драматичному театрі ім. Л. Українки. На цій сцені Леонід Вікторович поставив кілька чудових вистав: «Мораль пані Дульської», «На дні», «Давним- давно», «Дні Турбіних» і «Дерева вмирають стоячи». Пройшло 47 років, і колектив Російської драми знову звернувся до чудової п’єси іспанського драматурга Алехандро Касона (переклад М. Трауберга). Нову версію «Дерев...» поставила Ірина Барковська, сценографія Леоніда Варпаховського і Миколи Духновського, у головних ролях виступили чудові артисти — Валерія Гаврилівна Заклунна (Бабуся) і Юрій Миколайович Мажуга (сеньйор Бальбоа).

Це вистава про сильних духом. Два десятиліття Бабуся жила мрією про зустріч з онуком, але коли він повернувся, вона знайшла у собі сили прогнати його геть... Чому вона так вчинила? Про це ви дізнаєтесь, якщо побуваєте на виставі «Дерева вмирають стоячи».

Після прем’єри кореспонденту «Дня» вдалося поговорити з Ю. Мажугою:

— Я прийшов працювати у Театр ім. Л. Українки у 1953 році, а прем’єра тих уже легендарних «Дерев...» відбулася у 56-ому. У моїй пам’яті збереглися блискучі акторські роботи, створені Євгенією Еммануїлівною Опаловою (Бабуся) та Віктором Михайловичем Халатовим (сеньйор Бальбоа). А молоду пару тоді грали Микола Рушковський (Директор) та Ізабелла Павлова (Марта). Цікавим було оформлення сцени: і кімната, і сходи було створено з бамбука — символу стійкості. Адже бамбук не можна зігнути, його можна лише зламати. У нас зараз створили більш абстрактну сценографію, але використали також бамбук. Що стосується п’єси А. Касона, то вона вже давно стала класикою. У ній підіймаються одвічні питання: доброта, чесність, стійкість, мужність, що і сьогодні хвилюють глядачів.

Наша постановка народжувалася довго — сім місяців. Це було викликано рядом причин. Зокрема, я хворів, була заклопотана парламентськими справами Валерія Заклунна, й інші обставини вплинули на таке тривале створення вистави. Нову версію Ірина Барковська створила більш динамічною, трохи інакше режисер розставила акценти у трактуванні образів Директора (Кирило Кашліков) і Марти-Ізабелли (Ольга Кульчицька), других та третіх ролей, але все ж головні образи, які ми граємо з Заклунною, залишилися, як i ранiше. Зізнаюся, що коли мені запропонували зіграти сеньйора Бальбоа, то я не надто зрадів, тому що не бачив себе у цій ролі. Але я працюю у театрі, а після Городничого у «Ревізорі» майже два роки не мав нових робіт, тому довелося підкоритися волі дирекції. Сьогодні можу зізнатися, що поступово, по мірi входження у матеріал п’єси, я змінив свою думку про героя. Полюбив Бальбоа. Зрісся з роллю...

На мою думку, вистава вдалася. Я суджу з реакції глядачів. Вони дуже тепло прийняли «Дерева...» Деякі у залі навіть змахували сльозу, адже у театр люди приходять за емоціями: поплакати, посміятися. Сподіваюся, що наша робота матиме довге сценічне життя.