Прийшла і говорить
33-й Міжнародний кінофестиваль «Молодість» відкрився візитом легендарної актриси Софії Лорен
Отже, нас ощасливили. Не те щоб ми були такі вже нещасні раніше, але чогось у нашому бутті бракувало, здавалося воно якимось не самодостатнім, була серйозна, до певного часу неусвідомлена вада.
Але минулими вихідними все стало на свої місця. Все прояснилося. Вона приїхала — й усім покращало, і жахлива екзистенційна безодня, на краю якої ми стояли так багато років, закрилася прямо на очах, і настало «благорастворение воздухов». До нас приїхала вона, та, якої нам так бракувало. До речі, як її звати, ми й досі не знали, не відали. Виявилося — правильно буде Софія ЛОрен, з наголосом на «О», аж ніяк не на французький манер (Софі ЛорЕн), як усі ми звикли ще з радянських часів, коли всіх іноземних кінозірок вважали чомусь французами і француженками. Ось вона прийшла, приїхала, прилетіла. Промайнула кометою у Борисполі. Ступила під фотоспалахи у залі преси в палаці «Україна». На сцені того ж палацу ввечері отримала Орден княгині Ольги. І приязно відкрила ретроспективу своїх фільмів у кінотеатрі «Київ».
Тепер кияни і гості столиці матимуть змогу дивитися на неї кожен день по півтори години у всіх можливих положеннях і ракурсах.
Як була одягнута? На прес-конференції — яскраво-червоний костюмчик, шийна хустинка кольорів італійського прапора і широкі окуляри.
Що говорила? Що фемінізм — борони Боже, що синами своїми гордиться, Україну (знімалася тут у 1969 р.) пам’ятає і любить, що ролі ревнивих стерв не грає, а тільки м’яких, добрих і ніжних сеньорин, що лягає спати о 9-й вечора скільки себе пам’ятає, що в Америку поїхала з зацікавленості англійською мовою, що усього завжди досягала сама, тільки сама, за власним бажанням, і що жодних, абсолютно жодних, ані найменших секретів у її житті немає, не було і не буде. І що між красою і мудрістю вона, звичайно ж, обирає мудрість. Про все детальніше, звичайно, ви зможете прочитати у найближчих номерах «Дня».
У порівнянні з напористістю і казковістю цієї події все інше — на зразок відкриття фестивалю фільмом Єжи Гофмана «Древняя легенда — когда Солнце было Богом» — здавалось несуттєвим, неважливим, як здається неважливим кіт, що розлив борщ на шубу, у порівнянні з самою шубою.
А у неділю ввечері пані Софія одягла шубу, сіла в літак і відлетіла, залишивши після себе захоплення і прозріння багатьох, що до цього часу перебували у пітьмі: через 35 років ми бачили не на екрані її вічну молодість, а що ще потрібно для гарного життя? Крім борщу, зрозуміло.
