Репетиція поразки?

ПІД ЗНАКОМ «МІЛАНА»

У стартовому протоколі гри Данія — Україна найбільше клубне представництво мав... італійський «Мілан». Кольори цієї команди захищають нині данці Хельвег, Лаурсен і Томассон, а також українець Шевченко. По три гравці представляли донецький «Шахтар» і київське «Динамо». «Міланський» акцент майбутньої гри відчувався і в місцевій пресі, яка заздалегідь смакувала двобій форвардів Томассона і Шевченка, які нині конкурують за місце в основному складі італійського клубу. Не стало відкриттям і те, що в Данії окрім Шевченка відомий лише один український футболіст — Блохін. Решта наших гравців сприймалася місцевою публікою як представники екзотичної країни.

На відміну від «Мілану», у національній збірній місце у стартовому складі і капітанська пов’язка забезпечені Шевченку, здається, навічно. Можна зрозуміти данців, які навряд чи знайдуть Україну на карті, і для яких Шевченко залишається єдиною фігурою, яку можна впізнати серед наших футболістів. А як зрозуміти тренера нашої збірної Буряка?

Наставник головної команди країни, безумовно, знав, що форма Шевченка далека від бойової, однак не поставити його у склад не зміг. Те ж саме стосується Реброва, який вже другий рік знаходиться у стані, далекому від зіркового для себе 1999 року. А може, наш тренер таки мав рацію, показавши всім сьогоднішні можливості наших колишніх зірок?

Надання двом названим вище футболістам місця в основному складі збірної залишило нашу команду практично без півзахисту. Бо окрім Шевченка і Реброва на поле вийшли ще два форварди — Воробей і Воронін. Єдиним гравцем конструктивного плану був московський торпедівець Кормильцев, який мав ще й «відробляти» в обороні. Захисну лінію української команди склали Дмитрулін, Єзерський, Несмачний та Тимощук. Трохи попереду розташувався Гусін, а місце у воротах було довірено Шуткову.

ДАНЦІ ХОТІЛИ ПРОГРАТИ

Як сказав після гри тренер господарів Мортен Ольсен, він збирався цей матч... програти. Саме поразка дозволила б йому виявити слабкі місця у своїй команді, побачити помилки, над якими слід працювати. Але збірна України не дала здійснитися задуму данського тренера. У нашої команди було набагато більше слабких місць, і припускалася вона набагато більшої кількості помилок. І програли, ясна річ, наші.

З перших же хвилин гри стало зрозуміло, що здійснювати хоча б елементарні атакуючі дії українці не здатні. Господарі вміло розпоряджалися м’ячем і за рахунок точних передач володіли ініціативою, пересуваючись ледь не пішки. Наші у свою чергу старанно бігали без м’яча, а одержавши його, втрачали після першої-другої передачі. Помилками грішили всі, включаючи Шевченка. Лише в атаці наш капітан зіграв безпомилково, жодного разу не пробивши повз ворота. Бо не бив взагалі. Приклад знаменитого партнера наслідував Воробей, який теж ніби не бачив воріт данців.

Поруч з нами на трибуні був знаменитий тренер Зепп Піонтек, який створив свого часу зіркову збірну Данії 80-х років. Із властивою європейцям ввічливістю та коректністю відомий фахівець висловив мені своє здивування тактичними побудовами збірної України. Куди йому зрозуміти нашу стратегію!

Тим часом сталося те, що мало статися. Наші втратили м’яч на лівому фланзі оборони, в останню мить вибивши його на кутовий. Після точної подачі залишений неприкритим Гравесен вколотив головою м’яча під поперечину воріт Шуткова — 1:0.

БЕЗ ШАНСІВ

У перерві наші тренери замінили півзахисника Кормильцева на ще одного гравця оборони Радченка, який ніколи за свою досить довгу кар’єру не відрізнявся особливим конструктивізмом. Здивовані данці, здавалося, чекали, як наші будуть атакувати. Не дочекалися. Українці довго і старанно водили м’яча по власній половині поля, аби потім віддати його... супернику. У свою чергу господарі мали принаймні три можливості забити, проте двічі м’яч пройшов поруч зі стійкою, а один раз виручив Шутков. На мокрому полі під проливним дощем данці не дуже поспішали, а 14599 глядачів не дуже їх підганяли.

Все могло змінитися на передостанній хвилині, коли збірна України створила перший і останній стовідсотковий момент для взяття воріт. Шевченко, про знаходження якого на полі партнер по «Мілану» Хельвег уже майже забув, таки проскочив по лівому флангу і віддав у центр штрафного майданчика. Мелащенко, котрий вийшов на заміну за чверть години до того, пробив точно в кут, але там випадково нагодилась нога захисника.

Якби Мелащенко забив, як він це регулярно робить у складі «Динамо-2», всі б залишились задоволеними. Могли навіть говорити про мудрий тактичний задум. Не було такого. Збірна маленької країни з населенням трохи більше, ніж у Києві, збірна країни з напівпрофесійним футболом за всіма параметрами переграла українську збірну. Незрозумілим залишилось і те, до чого готував у цій грі нашу збірну Буряк? Якщо ми проводили репетицію перемоги над Вірменією, то чотири форварди, три із яких не в кращих кондиціях, навряд чи заб’ють без точної передачі, яку нема кому віддати. Якщо налаштовувались на непрограш Греції, то ті ж самі чотири форварди тільки заважатимуть захисту, що вони наочно показали в Копенгагені.

Найбільш прикрим є те, що резервів посилення гри у команди Буряка не видно. Кількість травмованих гравців є цілком припустимою, а грати немає кому. Ті ж, хто грає, знаходяться часто не на тих позиціях, на яких звикли виступати, на яких їх помітили і запросили до збірної. Тимощук, навколо якого нині будується гра «Шахтаря», грає на місці крайнього захисника. Дмитрулін, який в «Динамо» грає на всіх позиціях, окрім останнього захисника, використовується у збірній саме як... останній захисник. Про безрезультатні мандри Шевченка і Реброва у півзахист ми вже згадували. Хіба що Несмачний звично «прасує» лівий фланг, регулярно «провалюючись». Або Воробей гасає на грані офсайду здебільшого без м’яча. Хто у цій команді має думати, організовувати атаки, вести гру?

ЛОЖКА МЕДУ

Та не самі лише негативні емоції, морський вітер та дощ очікували українців у Данії. За кілька годин до гри національних команд Данії та України, на поле містечка Ельсінор вийшли молодіжні збірні. Ось тут було з чого порадіти. Молоді данці, які з дитинства тренуються у просто таки райських умовах, за всіма статтями програли «молодіжці» Павла Яковенка. Наші хлопці не просто виграли 2:1, а впевнено обіграли суперників. Комбінації українців були продуманими і красивими. Якби трохи досвіду та везіння, рахунок на нашу користь був би набагато більшим. Молодіжна збірна показала і характер. Пропустивши у відповідь на м’яч Ротаня зовсім необов’язковий гол, наші впевнено «дотиснули» суперника, вивівши на удар Балабанова. Залишившись у меншості після вилучення Пучкова, українці понад півгодини грамотно і без метушні захищалися. І це при тому, що у складі молодіжної збірної не було з півдесятка основних гравців.

Як нагадує все це 94—95-ті роки, коли національна збірна України була безпомічною в іграх з італійцями, хорватами і литовцями, а «молодіжка» зростала на очах. У тій молодіжній збірній грали Шовковський, Ребров, Шевченко та інші футболісти, які так і не відчули поки смаку великих футбольних форумів. А може «засиділися» вони тоді «в молодих», вирішуючи набагато менші задачі ніж ті, які їм були до снаги?