Ревізія

У моїх батьків Висоцький був записаним на бобінах, на старій рудій плівці, яка нещадно стирала голівки магнітофонів. Іще в шухляді лежала велика самвидавська книжка з друкованими на машинці відгуками різних знаменитостей на звістку про його смерть. Читати це було неймовірно цікаво — наче у різних радянських, інколи офіційних знаменитостей, відкрився якийсь інакший, потаємний бік життя, про який ніхто навіть не здогадувався.

Владу з Висоцьким не примирила навіть смерть. Пам’ятаю, батько переказував присуд якихось чергових офіційних зборів, де Висоцького обізвали «лідером (чи співцем, точно вже не пригадаю) ревізіонізму». Таки термінологія — велика річ. Ось все, що не відповідає партійній сірій нудьзі, — затаврувати як ревізіонізм — байдуже, наскільки це явище яскраве, наскільки талановиті люди за ним стоять, і цього наче й немає.

Народ все одно потім зробив свою ревізію, і за її результатами комуністичних начальників викинув.

Я слухав Висоцького, як усі,  — не слухати його було неможливо. Але охолов доволі швидко. Мене захопили інші слова та інша музика. «Машина часу» і «Пінк Флойд», потім — «Акваріум», «Кіно, «Зоопарк» і далі за списком, обов’язковим для всіх, чия молодість припала на 1980-ті. Що далі ставала радянська епоха, то більше забували про Висоцького. Його надрив, пафос багатьох пісень здавалися невідповідними часу: довкола точилася геть інакша війна, виросли інакші гори, а у свободи виявилося забагато смаків.

Нещодавно я знайшов у Інтернеті «Тот, кто раньше с нею был». Одна з його знаменитих пісень, причому навіть не у його виконанні — співала якась дівчина, до речі, непогано співала. Я послухав, потім прокрутив знову і знову, потім послухав в оригінальному виконанні, потім розмістив відео у себе на Facebook.

Я раптом зрозумів, що падіння Висоцького у забуття, принаймні для мене, скінчилося.

Навряд чи я почну слухати його регулярно. Але я тепер розумію, що від нього залишилося. Залишилося те, що було і буде завжди, що людству завжди цікаво чути, — оповідь. Він знову і знову розказуватиме нам те, що відбувається з нами. Одними й тими словами — все нові й нові історії.