Роберт КЕННЕДI: «Україна — не буферна зона, а міст між цивілізаціями»

Днями Київ відвідав директор Центру Маршалла доктор Роберт КЕННЕДI . Він погодився відповісти на декілька запитань нашого кореспондента.

— Пане Кеннеді, виходячи з досвіду спілкування зі слухачами з України у вашому закладі та з цього візиту, як би ви оцінили загальний рівень наших військовиків?

— Маю зазначити, що я в Україні не вперше, чотири роки тому мені довелося побувати в Одесі. З досвіду спільної праці з вашими співвітчизниками можу сказати: вражає їхня дружелюбність, комунікабельність і готовність йти на контакт. Під час цієї поїздки я був просто зачарований Києвом, до того ж дуже приємно було зустрітися тут з нашими випускниками.

— А багато офіцерів-українців закінчили курси Центру Маршалла?

— За шість років існування Центру в нас вчилося 96 офіцерів. Плюс близько 200 військовослужбовців з вашої країни прослухали так звані «короткі курси» й відвідали наші семінари. Слід сказати, що вони набули, крім іншого, й великого досвіду спілкування зі своїми колегами з інших країн, адже в Центрі Маршалла вчаться представники 47 держав — від США до Середньої Азії й Росії...

— Невже й росіяни-військовослужбовці вчаться у фахівців НАТО?

— Безумовно. Кажучи про глобальну міжнародну безпеку, ми запрошуємо до діалогу з метою її загального розуміння всі країни — як члени НАТО, так і нейтральні європейські, азіатські, деякі інші. Це загальна проблема, й розв’язати її можна лише разом.

— Яку роль покликана грати Україна в побудові цієї системи безпеки?

— Передусім слід зазначити, що Україна ще має визначитися зі своєю стратегією, зовнішньою орієнтацією, знайти, так би мовити, своє місце під сонцем. Необхідно й правильно розуміти ту роль, яка відведена вашій країні у міжнародній політиці. Я, наприклад, докорінно не згоден з точкою зору, що Україна — це «буферна зона» між НАТО та Росією. Вона — скоріше міст між Сходом і Заходом, та ланка, через яку має відбутися наше взаєморозуміння. Говорити про загальну безпеку ми зможемо лише тоді, коли всі країни — і Росія, і Закавказзя, і Європа — відчують себе однією сім’єю. І головне завдання Центру Маршалла — об’єднати цією ідеєю різні країни, виробити єдине розуміння загальної безпеки, через спільну працю їхніх представників- військовиків зрозуміти проблеми й турботи один одного. Ми щиро сподіваємося через таке взаєморозуміння створити нове партнерство в оновленому світі, що забезпечило б високий рівень розвитку кожної держави в майбутньому.

Я цілковито відкидаю ідею «розділових ліній» в Європі. І саме в об’єднанні європейського співтовариства Україна може займати ключову позицію як регіональний лідер. Тому радують ваші перші позитивні зрушення на шляху до демократії, які видно сьогодні, — те, що ваш народ нарешті побачив світло в кінці тунелю. Це, безумовно, перший крок до розквіту та великого успіху у світі.

Для нас Україна важлива й тим, що вона здатна «підштовхувати» Росію до діалогу із Заходом. Крім того, на мою думку, ваша країна здатна відігравати конструктивну роль у нормалізації процесів, наприклад, у кавказькому регіоні. Про вашу готовність до цього може свідчити успішна миротворча діяльність Збройних сил України. Від себе можу сказати, що ми, Центр Маршалла, всіляко допомагатимемо вашим військовикам на цьому шляху.

— За ті роки, що існує Центр, бачення армії у світі суттєво змінилося. Як це вплинуло на діяльність вашого закладу?

— Дійсно, сьогодні ми прийшли до розуміння того, що у двадцять першому столітті збройні сили не розв’язуватимуть, мабуть, жодного із тих завдань, які вони розв’язували в минулому столітті. Головне завдання — як перебудувати, реформувати армії відповідно до тих загроз, що з’являються зараз. У Європі вже ніхто не готується «прасувати» континент вздовж і впоперек величезними угрупованнями військ. А сьогоднішні завдання — миротворчість, антитерористичні операції — це абсолютно інше. На першому ж семінарі цього року для генералітету, вищого військового керівного складу країн, що беруть участь у роботі Центру, ми розглядали саме це питання. І дійшли висновку, що воно хвилює всіх без винятку. Але водночас зрозуміли, що військові реформи в будь-якій державі потребують часу, значних зусиль і величезних коштів. Гадаєте, США розв’язали для себе цю проблему? Зовсім ні: американські військовики так само шукають зараз грошей для реформи своїх структур, як і українські.

— Щодо реформування: коли ви кажете про Україну як про важливу ланку в системі загальної безпеки, вас не бентежить той факт, що українські Збройні сили далекі від стандартів НАТО? Міністр оборони — не цивільний, ВПС і ППО виступають як окремі види ЗС України...

— Ми чудово розуміємо, що подібні питання відразу не вирішуються. Очевидно, ви, зрештою, прийдете до тієї схеми, до якої прийшли сьогодні провідні країни світу. Звичайно, хотілося б, щоб це сталося якнайшвидше.

— Під час минулого візиту ви зустрілися з міністром оборони України Олександром Кузьмуком. Можна дізнатися, які питання розглядалися під час зустрічі?

— Я ознайомив вашого главу військового відомства з нашими планами на найближче майбутнє. Наприклад, ми вводимо для офіцерів рангу капітан-майор додаткові курси — три на рік, від України на кожному будуть присутні шість військовослужбовців. Тобто щорічно додатково 18 українських офіцерів. Хочу зазначити, що ваш міністр дуже добре розуміє необхідність подібного партнерства, ми цілковито порозумілися.

— А після цього візиту чи будуть відкориговані якимсь чином наявні програми підготовки наших фахівців?

— Спілкуючись з главами військових відомств, я завжди підкреслюю: наш Центр існує для вас. Ви самі маєте вирішувати, які проблеми для вас актуальні, які курси мають пройти ваші військовики. І програми ми вже складаємо, виходячи із цих прохань і пропозицій. От і тепер, покидаючи Україну, сподіваюся, що через декілька тижнів отримаю від Міністерства оборони вашої країни такі пропозиції. А ми готові вести курси у дуже широкому спектрі — від розв’язання кризових ситуацій до економічних питань. Тож справа за вами.