Романтики повертаються
Повернення Табачника, чутки про якого не вщухали ніколи, - здійснилося. Зараз серед різноманітних аналітиків та журналістів почнеться гарячкова побудова "схем", в яких міг би брати участь Табачник, почнеться пошук других та третіх сенсів у всьому, що відбувається, і бачення в усьому цьому "невидимої руки" Дмитра Володимировича.
Однак з міркувань здорового глузду Президент не має ніяких раціональних причин для "вибачення" Табачника. Він не представляє ніякої політичної сили, за ним немає фінансових та інших ресурсів, врешті, його повернення - явний виклик нинішньому оточенню Президента, зайвий козир у руках його ворогів та аргумент "проти" для тих, хто вагається.
Втім, незважаючи на все це, Президент призначив Табачника своїм радником. Мабуть, у цьому призначенні головну роль відігравали не раціональні аргументи, а суто ірраціональні речі. Біографи Дмитра Володимировича завжди підкреслювали такий момент: Табачник немає ніяких заслуг перед Кучмою (усі його "заходи" на посаді голови адміністрації закінчувалися незмінним провалом), крім одного - він був, мабуть, єдиним, хто не покинув Кучму після його відставки з посади прем'єра. Звідси та дивна довіра, якою користувався Дмитро Табачник, і та наполегливість, з якою Президент не хотів позбавлятися від нього. Зазначимо, що Табачник був одним із небагатьох звільнених чиновників, про яких Президент не висловлювався погано після їх відставки. Адже, "в серці своєму" Кучма не змирився з втратою єдиної людини, якій можна довіряти.
Усе це означає одне - своєму нинішньому оточенню Президент не довіряє. Наступ червоних з одного боку і невгамовного Павла Івановича - з іншого, проблеми з західними друзями, сумнівні перспективи майбутніх виборів - усе це, безумовно, неабиякі подразнюючі чинники. І те, що реакцією на них стало призначення Табачника - не дивно. Тут необхідно зазначити таке: Дмитро Табачник - мабуть, головний політичний романтик (за винятком, хіба що, головного унсовця Корчинського) цієї країни. Система його мислення - такий собі доморощений маккіавелізм, в якому головну роль відіграють особистості та інтриги в дусі авантюрних романів. Леонід Кучма, як і багато інших чиновників, котрі не мають достатнього політичного досвіду, схильний довіряти саме романтичним схемам, які пояснюють те, що відбувається, в простих і зрозумілих термінах особистих інтриг та амбіцій. Сьогоднішнє оточення Президента - люди з НДП, вимушені жити вже в іншому вимірі, де деяка роль належить таким абстракціям, як партійні інтереси, прихилення виборців. І цим вони підозрілі.
На закінчення зазначимо, що вибір Президента на користь політичного романтизму не обіцяє нікому нічого доброго. Маємо бути готовими до неадекватної реакції адміністрації на ту чи іншу подію, адже реальним романтизм закінчився майже відразу ж після того, як Маккіавеллі написав свого "Государя". Щоправда, у нашій країні для романтизму були всі умови, але після прийняття Конституції і, особливо, Закону про вибори, вони пішли в минуле.
