Розваги за педагогічним планом
Позавчора відзначали День молоді. Хто відзначав? Нібито все просто: молодь, звісно. Тільки щось не пам’ятаю, щоб хтось підійшов і сказав: «Вітаю, тебе, люба, зі святом — Днем молоді», — та і я нікому не телефонувала і радісним голосом нікого не вітала і не бажала, та й з-поміж моїх друзів, кому б за віком належало відзначати, ніхто не відзначав... Зате дві старенькі, які близько п’ятої години забрели на Співоче поле та із задоволенням сіли послухати рок- концерт, напевно, відзначали; і мокрі школярки, які натхненно танцювали на самому пригріві (на п’ятачку буквально за метрів із сто від сцени з музикантами ді-джей крутив простеньке техно), також, як мені здалося, від усієї душі відзначали. В авангарді розважальних процесів у нас, як відомо, — старики та діти, а та молодь, яка вже все-таки молодь і ще не пенсійного віку, чудово знає ціну безкоштовним розвагам та й побачити їх устигнула чимало на своєму хоч і молодому віку. Адже День молоді проводився за традиційним сценарієм усіх без винятку масових гулянь останнього десятиріччя: багато пива і «шаровий» рок-концерт на відкритому майданчику (цього року їх було два — на Співочому полі та на Європейській площі). Через те, ймовірно, що організатори впевнені: молодь любить рок. Проте для самого року немає нічого більш неприродного, аніж розважати п’яних гоблінів, яким абсолютно наплювати і на музику, і на музикантів, зате можна погецати з «теличками» під оглушливі децибели. Не набагато чесніше грати і для стареньких, які випадково забрели, та для прищавих пубертатів у плані лікнепу для тих, котрі цікавляться, що ж там сучасна молодь слухає.
У рамках свята проводився ще й конкурс графіті, тобто конкурс художників, які малюють на стінах. Однак стіни ніхто якраз і не розмальовував, а поставили такі картонні планшети, на яких і пропонувалося виявити вільнодумство. Пам’ятається, коли я була в піонерському таборі, на мене справив враження педагогічний прийом піонервожатої: замість того, щоб писати непристойні написи на стінах, піонерам пропонувалося робити те ж саме, але на аркуші ватману, а потім найдотепніші написи зачитувалися на лінійці. Таким чином стіни залишилися чистими. Цей конкурс щось із розряду тієї ж піонерської педагогіки. Адже якби йшлося про те, що хтось малює на стіні, тому що в нього немає паперу, то я б розуміла, що благородні організатори допомогли і дали бідному художникові планшет для самовираження. Однак навіщо малювати на якихось іграшкових планшетах, якщо можна малювати на стінах? Стін же вистачає.
Незрозуміле, скажу я вам, свято — День молоді. Такою ж мірою штучна і сама спроба виокремити в людстві групу людей, старшу, ніж «до шістнадцяти», і молодшу, ніж «для тих, кому за тридцять». Молодь (як і вік узагалі) — категорія дуже відносна, щоб навіть умовно бути об’єднаною якою-небудь єдиною субкультурою. Є всього лише уявлення організаторів свята — День молоді про те, якими є молоді люди тепер і в чому полягають їхні інтереси. І, судячи з усього, держава вважає свою молодь дурнуватими дітьми, готовими у всі свята слухати рок, з якого еліміновано дух рок-н-ролу, і вправлятися в графіті — малюнках на стінах — без стін.
