«Рози / Донбас» як зразок правильного піару

Без жалю

В українській Мережі — сенсація: відео гурту Dakh Daughters «Рози / Донбас» за три тижні зібрало на сайті youtube.com близько 120 тисяч переглядів. Для того, щоб, як хтось написав, «порвати Інтернет», цього замало (хоча б до 500 тисяч дійти, а краще — до мільйона), але ріст триває.

Це дивовижно, з огляду на те, що «Дочкам Даху» (так перекладається назва українською) менше ніж рік, і в Україні вони дали лише два або три концерти.

Сам гурт — новий проект засновника театру «Дах», продюсера і режисера Влада Троїцького, — вочевидь, призначений замістити квартет «ДахаБраха», котрий у своєму розвиткові, здається, вичерпав себе. «Дочки...» — акторки театру Троїцького, однак в них так само є досвід в інших формаціях: Ніна Гаренецька — учасниця «ДахаБрахи», а Руслана Хазіпова — культової рок-банди «Перкалаба», Таня Гаврилюк має сольний проект «ТаняТаня», Соломія Мельник  — із «Потужних дівчат», Анна? Нікітина — з «Кабаре-шансону», Наталья Галаневич і дівчина зі псевдо Zo — з балету «БіZоН». Семеро артисток, дюжина інструментів, від піаніно і барабана до гармошки та віолончелі.

Хоча в Мережі є чимало відео Dakh Daughters — у них, як на молодий колектив, доволі різноманітний репертуар — найвідомішим став саме «Донбас». Чому — цікаве питання.

Dakh Daughters називають себе «фрік-кабаре» («фрік» у перекладі з англійської означає «потвора», загалом фріками називають диваків, ексцентриків), але це тавтологія: кабаре за визначенням несе в собі елементи відхилення від норми. Сприймати його тільки як легке естрадно-еротичне ревю (хоча таких варіантів не бракує) було б помилкою. Варто нагадати, що цілі мистецькі напрями народжувалися саме в кабаре. Дадаїзму не було б без цюріхського кабаре «Вольтер», Тулуз-Лотрек надихався атмосферою паризького «Мірмільтону», а засновник берлінського Ueberbrettl барон Еріх Людвіг фон Вольцоген мріяв використовувати заклад для виховання ніцшеанської «надлюдини».

Кабаре, з його синкретизмом жанрів, близьке до театру. Тут цілком органічно можуть співіснувати музика, поетична декламація, провокаційний перформанс, а також потворне та прекрасне, кумедне й зворушливе, інтелектуальне й божевільне. Dakh Daughters цілком свідомі цієї контрастної естетики. Дівчата в коротких білих сукнях поверх гімнастичних трико, з набіленими, немов у клоунів, обличчями, непроникно серйозно подають найбільш гротескний матеріал, але гротеском не обмежуються: в них є роботи на вірші Йосипа Бродського та оберіута Олександра Введенського, є старовинна провансальська пісня «Я бачив вовка, лисицю, зайця» та пісня з репертуару Віки Врадій. У«Донбасі» звучать перші рядки із35 сонету Шеспіра:

No more be grieved at that
which thou hast done:
Roses have thorns,
and silver fountains mud,
Clouds and eclipses stain
both moon and sun,
And loathsome canker
lives in sweetest bud.

(Затим, що ти грішила,
не жалій:
На місяці й на сонці теж є плями;
Троянда має колючки, а в ній,
Буває, хроб живе
між пелюстками.)

(Переклад Дмитра Павличка)

Кожний рядок завершується страшним вигуком «Дон-Бас!!!», сонет чергується з українськими народними наспівами, під кінець всі зриваються в несамовиту свистопляску з криками «рози-рози-рози!»

Звісно, передусім пісня захоплює стрімким ритмом, чіпкою мелодією й доречною театралізацією. А ще, — можливо мимоволі,  — підопічні Троїцького зачепили нерв часу.

Донецьк у минулі часи називали містом мільйону троянд. Це була одна з багатьох радянських міфологем, що огортали цілий регіон комфортним ідеологічним коконом. Нині, за примхою долі, Донбас став для українців не тільки географічним чи політичним, а навіть і буттєвим поняттям, теж свого роду міфом. Без єдиної усмішки, з награним, а-ля німецький «Рамштайн», пафосом, з усією можливою експресією та глумливою іронією дівчата виспівують, викрикують і витанцьовують весь той дикий, фантастичний («фантастіше Донбас!») і невимовний абсурд, що панує довкола нас. Саме тому ці «Рози» й вирвалися вперед.

Хороша пісня. У потрібний час добре звучатиме на Майдані.

За тим, що ти грішила, не жалій.

Влад ТРОЇЦЬКИЙ, засновник і керівник Dakh Daughters:

«Пісню «Рози/Донбас» ми створили понад рік тому в рамках роботи над однією з вистав театру «Дах». Тобто це акторська історія. Згодом вирішили закріпити музичний матеріал у окремому проекті. На мою думку, ця пісня — при тому, що в гурту є набагато цікавіші композиції, — стала популярною, бо люди завжди жваво реагують на якісь злободенні слова або фрази — в даному випадку це слово «Донбас».

Що ж до складових успіху Dakh Daughters, то вони прості: яскраві артистки, хороші музика й тексти. Формат кабаре є завжди затребуваним — можна згадати легендарну російську групу «Колібрі» або білоруське кабаре «Срібне весілля». Однак Dakh Daughters не обмежені рамками лише камерної сцени — вони з успіхом грають перед десятитисячною аудиторією. Поєднання театру та музики тут безпрограшне.