«Саджанці «Дня» на Волині ростуть!»

До нового формату спілкування головного редактора «Дня» з лучанами підвела сама історія взаємин газети із місцевою громадою та зокрема Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки. Адже це тривале і насичене подіями та обопільним інтересом знайомство. Саме тут ще 15 років тому відбулася дебютна презентація книги «Україна Incognita» – «першої ластівки, яка зробила погоду», бо ж зараз Бібліотека газети «День» налічує вже понад 40 позицій видань. Цьогорічна фотовиставка «Дня» –  уже 12-та для міста. Лариса Івшина є членом наглядової ради і почесним професором Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Тому ще на етапі підготовки до зустрічі спільно було вирішено: порахувати, як сказала проректор СНУ імені Лесі Українки Анна Данильчук, «саджанці Дерева проектів «Дня». Тобто оглянути, чи і як «працюють» у громаді наші книги і засвоюються смисли, які транслює редакція.

Лариса Олексіївна під час діалогу з учасниками зустрічі провела цікаву аналогію: «Мабуть, ви бачили знімок, який я кілька років тому виловила у фейсбуку: чоловік у військовій формі на полі перевіряє озимину. Така архетипова українська річ. Ми назвали роботу «Антей». Потім цей знімок став рекордно популярним у фейсбуці. А зрештою я познайомилася з героєм фотографії Юрієм Фоменком. Цей чоловік агроном, який воював на фронті. Коли він приїхав у редакцію, я подарувала йому та військовим побратимам книги, які вони потім колективно читали. Виник такий «дихаючий» осередок газети. Було реальне відчуття, що людям це потрібно. Те, що ми зробили його відомим, зміцнило нашого героя. Тому що потім, коли я була в Дніпрі, представляючи нашу фотовиставку, то мер мені підготував два сюрпризи. Один із них – той, що герой цієї фотографії Юрій Фоменко став керівником одного з департаментів міста і відповідає за озеленення. Це визнання прийшло до нього через світлину. Ось елемент реальної дієвості, коли люди здатні бачити своє розумне суспільство і заохочувати його.

Оскільки наше гасло: «Посіємо — зійде!», то ми теж прагнемо, як той «Антей», дізнатися, чи ми таки посіяли, чи воно зійшло, а якщо зійшло, то якої міцності, а якщо не зійшло, то в чому проблема — чи у сіячах, чи у грунті, чи в агрономах, чи взагалі ми хочемо, щоб на вербі виросли груші?» Адже, справді, головний редактор «Дня» відзначила, що, на жаль, у деяких університетах «на тебе дивляться, як на фокусника, який буде щось цікаве розказувати, а потім усі про це поговорять і підуть далі займатися тим, чим і займалися». Тож чи не буде це марнуванням зусиль?

Проте волинське середовище – не таке. Тих, хто забажав надати власні докази, що посіяне зійшло і росте, виявилося стільки, що п’ятнична бесіда в університеті затягнулася майже на дві години, але нудно нікому не було! Стверджую це як свідок, якому пощастило безпосередньо побачити сотні зацікавлених очей і відчути себе в колі однодумців, які говорили про роль фотовиставок, книг, літньої школи «Дня» та самої газети.

Особливо зворушливим виявився виступ Марії Іванівни ДАЦЮК, завідувача бібліотеки гімназії №14 імені Василя Сухомлинського. Вона не тільки розповіла, що «День» у них – «розбігаюча» газета (тобто «вона бігає, а її ноги – це руки вдячних шанувальників і читачів»), а й принесла понад десяток копій світлин із «свідченнями», що газетою зачитуються, над книгами працюють і щодо прочитаного з інтересом дискутують, а випускники гімназії і в дорослому житті не розлучаються з «Днем». Як заохочення за таку унікальну «базу аргументації» пані Марія отримала в подарунок від Лариси Івшиної «Скриню скарбів «Дня». І ми тут же дізналися, що у гімназії є світлиця, де експонуються  справжні скрині. «А це буде надзвичайний додаток до всього, що ми маємо», – з радістю зазначила Марія Іванівна. Не менше її втішило і те, що на запрошення відвідати навчальний заклад і «збадьоритися» енергією юних читачів газети Лариса Олексіївна відповіла ствердно.

Цікавий штрих відзначив письменник Володимир ЛИС, який не тільки наголосив, що «День» зберігає «суттєву внутрішню інтелігентність», а й передав вітання і подяку художниці Анні Гаврилюк за «надзвичайно ніжні, з тонким гумором малюнки» і дуже незвичайні свята, які вона не втомлюється віднаходити для свого щотижневого «Малюнка «Дня». Для аудиторії це стало мотивацією одразу ж поближче ознайомитися зі свіжим товстеньким п’ятничним випуском газети. А для головного редактора, і це було дуже втішно почути, – приводом поділитися: «Я часто кажу своїм колегам: я під час відряджень пропагую наші книги, а ви уявляєте, як мені буде, якщо газета в цей день вийде не така, як треба? Сьогоднішня газета просто супер! Від тих, хто в полі, дякую тим, хто в центрі, за те, що вони зробили такий прекрасний номер. Я рідко коли буваю такою щедрою на компліменти власній газеті, це в редакції всі знають, і тому мені просто хочеться використати цей шанс».

Своїм шансом поспілкуватися з головним редактором улюбленого для свого хлопця видання все ж таки наважилася скористатися і Анастасія ХАЗОВА, студентка ІІ курсу Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Не насмілившись подати голос під час «національного діалогу», вона по завершенні зустрічі підійшла до Лариси Олексіївни, розповіла про те, як її коханий Роман Смик передав їй свою любов до «Дня» та його видань, та попросила про… кілька підбадьорливих слів телефоном для нього, бо зараз він трохи депресує, переживаючи не найкращі часи. Сподіваємось, підтримка головного редактора подіяла. А сама Анастасія зізналася, що буде слідкувати за оголошеннями «Дня» про набір до Літньої школи журналістики, бо зрозуміла: хоче вчитися в Лариси Івшиної.

Про дієвість днівської «лабораторії з вирощування розумного» учасники зустрічі міркують і після неї:

ВРАЖЕННЯ

«РОДЮЧИЙ УКРАЇНСЬКИЙ «ЧОРНОЗЕМ ДУШ»

Олена МАЛАНІЙ, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури СНУ ім. Лесі Українки:

– Читацька конференція з Ларисою Івшиною – це інтелектуальна розмова про сутність буття, про життєво важливі конструктивні моменти української дійсності. Учасників цього надзвичайно змістовного діалогу – студентів та викладачів факультету філології та журналістики, бібліотекарів міста, письменників, журналістів – цікавило практично все. У жвавій дискусії з’ясовувались болючі питання, які постійно ставить прогресивна українська газета «День». Вічний неспокій, інтерес до минулого, небайдужість до майбутнього, активна життєва позиція сьогодні – ось вектори життєвого скерування, які ми знаходимо на сторінках газети щодня. Поставало важливе питання – чи сходить посіяне, чи проростає зерно у свідомості молодого покоління? Чи потрібна така праця, яку здійснює колектив газети? Чи не є вона «сізіфовою»? Спілкуючись щодня зі студентами, пропагуючи такі потрібні книги бібліотеки газети, як «Україна Incognita», «Екстракти...», праці С. Кримського, Клари Гудзик, а особливо – «Сила м’якого знака», помічаю, як зароджується інтерес до історії, до вдумливого її прочитання і осмислення. Наше студентство – це благодатний і вдячний грунт, який уже дає плоди. Плоди розумного, доброго і вічного. Згадується неродюча нивка із драми Лесі Українки «На полі крові», праця на якій не дала жодного результату і не окупилася Юді. Ми ж маємо справжній родючий український «чорнозем душ» – цінність держави, цінність нації, її непереможну силу. Посіяли – проросло, сіятимемо – проростатиме!

Фотовиставка газети «День» в університетській бібліотеці вразила вкотре. Найбільш запали в душу дві серії: «Подолання» (автор – Олексій Фурман) і «Позивний...» (автор – Юрій Величко). Ці серії навіть не потребують коментарів, лише вдумливого споглядання, переоцінки цінностей. Вони – лакмусовий папірець нашого тривожного сьогодення, який визначає рівень держави, її політики.

А ще надзвичайно вразило фото «Недолюблений сад» (автор – Олександр Клименко). Це шедевр. Уся філософія життя!.. Не зірвані вчасно плоди, не скуштовані кимось яблука... сумний і зажурений сад. Покинутий і забутий усіма. Так і з людьми буває...Так і хочеться сказати: «Не будьте недолюбленими!».

«СПРАВА, ЯКУ РОБИТЬ «ДЕНЬ», ФАКТИЧНО Є ДЖЕРЕЛОМ ЗМІН»

Олеся ФЕСИК, начальник відділу зв’язків з громадськістю Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

– Для мене дуже близькою є позиція, яку озвучила Лариса Олексіївна, стосовно збереження культурних пам’яток. Ми не повинні заперечувати нашу історію. Тому що в боротьбі за українську незалежність були різні моменти – і позитивні, і негативні, і ми повинні виносити певні уроки з них. Зокрема це стосується і радянського часу, і подій на Волині. Я теж категорично проти того, аби знищували пам’ятки. Хай це були пам’ятки тоталітаризму, але це все одно історія. І нам потрібно в першу чергу вчитися на тих помилках. Це по-перше. По-друге, дуже близькою є і думка про те, що дійсно якісної літератури, якісної публіцистики на даний момент у нас дуже мало. Над цими речами справді потрібно працювати, докладати дуже багато зусиль. І я повністю поділяю тезу про те, що це потребує великих грошей. Але фактично це інвестиція в зміну нашої ментальності, нашого світогляду. Тому що як би там не було, але за ці 25 років ми фактично не працювали над тим, аби виховати якісно відмінне покоління. Досі дуже багато людей живе тими уявленнями і стереотипами, які були насаджені за часів радянської влади. Тому та справа, яку робить газета «День», ті книги, які виходять у вашій бібліотеці, фактично є отим джерелом змін. І це дійсно викликає велику повагу як до вашого редактора, так і до колективу за те, що ви намагаєтеся, попри ці складні часи, брак коштів, всупереч багатьом обставинам, робити цю якісну роботу: доносити до людей ті думки, можливо, нестандартні, над якими людина, яка не прочитає, не візьме в руки книгу чи газету, ніколи не задумається. Вважаю, що дуже корисно організовувати такі зустрічі, дуже корисно взагалі по-новому подивитися на все, що відбувається навколо.

«УРОКИ ПИСАННЯ Й ДУМАННЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ «ДНЯ» ДОЗВОЛЯЮТЬ МЕНІ БУТИ СОБОЮ»

Ольга БУЗУЛУК, прес-секретар у патрульній поліції Луцька, асистент кафедри соціальних комунікацій факультету філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

– На зустрічі з Ларисою Івшиною після відкриття фотовиставки я сказала, що люди нині вже не такі, як були 10 років тому. Суспільство пробуджене, тепер його потрібно спрямовувати, мотивувати, «кувати». І Лариса Олексіївна сказала: «Так, може, ми справді хочемо дуже швидких змін». Я теж їх хочу. Але коли щодня я бачу нетверезих водіїв, які збивають дітей, коли щодня бачу хуліганство і бійки в сім’ях, свідками чого є діти, коли постійно бачу несправедливість в судах, тоді я розумію, що в нас процес цивілізованості пригальмований, і на це є причини, само собою. Однак є дуже багато людей, які розуміють сутність речей, які критикують, які пропонують нове – і це радує...

Зараз, коли пишу тексти, а пишу їх щодня і дуже багато, думаю про важливість кожного слова. Адже знаю, що словом можна лікувати, а можна й ранити. І буває по-різному. Буває, що й жалкую про щось. Але відповідальність за Слово – це на першому місці. І це те, що дали вчителі, що дали викладачі, що дав «День». Я спостерігаю за собою, що зараз, через 10 років, ті перші уроки писання й думання крізь призму «Дня» дозволяють мені бути собою, дивитись на процеси глибше, мислити глобальніше. За це велика шана і вдячність «Дню» та Ларисі Івшиній.

Повний виклад змісту «національного діалогу» волинян з Ларисою Івшиною.