«Шахтар» залишається у Європі
Невисокий темп гри на початку зустрічі дозволив у черговий раз порівняти технічну підготовку шахтарів та арсенальців. Коли м’яч потрапляв до гравців нашої команди, складалося враження, що дрижить мотор чотириста дванадцятого «москвича», який може розігнатися, але не одразу і не завжди. Початок же комбінацій гостей нагадував легкий старт мерседеса, що невимушено розганяється за кілька секунд до стокілометрової швидкості. Єдине, що могли протиставити українці більш високій майстерності «Арсеналу» — повну самовіддачу в кожному епізоді, в кожному єдиноборстві. Обрана командою Арсена Венгера тактика гри «на чистих м’ячах» не є характерною для британського футболу. Більш британським в Донецьку виглядав «Шахтар» із швидкими проходами по флангах і впертими передачами без адреси на штрафний майданчик.
Спостерігаючи за звичними вже помилками донецького захисту, складеного в центрі із іноземців, залишалося сподіватися на неточність гостей, майстерність воротаря Вірта і помилки арбітрів, які, на наше щастя, не зарахували чистий гол Вільтора, «організований» Бахарєвим у центрі поля, де нашого півзахисника «обікрали» англійські колеги. Віктору Прокопенку, звичайно, видніше, кого ставити в центр захисту, але порівнявши Окоронкво із справжніми зірками африканського походження, що грають в «Арсеналі», не можна було не дивуватися.
Колись у шістдесяті роки була така прикмета, згідно з якою футбольна команда повинна була мати в складі для «фарту» хоча б одного єврея і одного рудоволосого. Часи змінилися. Не знаю, як з євреями, а роль «рудих» у наших командах починає переходити до африканців. Безперечно, маючи у складі натурального нігерійця, «Шахтар» виглядає як серйозна європейська команда. Але ж причому тут останній рубіж оборони? Цього разу минулося. Гості не особливо прагнули будь-що перемогти і, можливо, тому не використали кілька грубих помилок у захисті «шахтарів». Натомість господарі поля сповна скористалися помилками центрального оборонця лондонців Кіоуна, який двічі помилявся у простих ситуаціях, давши можливість спочатку Ателькіну, а у другому таймі Бєліку без перешкод вразити свої ворота. Про красень-гол Воробея із штрафного слід писати окрему статтю, до чого автор поки не готовий.
Видається, що британці так і не змогли настроїтися на гру з «Шахтарем» , після того як наших віце-чемпіонів без проблем розгромили в Римі. Організувати контргру проти настроєного на перемогу «Шахтаря» гостям так і не вдалося. Коли ж було замінено по-футбольному пасивного у цей вечір Анрі, за кінцевий результат можна було не дуже непокоїтися. Спроби погано організованих арсенальців піти в атаку щораз закінчувалися контрударом господарів. Рахунок 3:0 міг бути ще більшим, але наші не стали добивати деморалізованих гостей, подібно тому, як «Лаціо» обмежився відповідно трьома і п’ятьма голами у ворота «Шахтаря», хоча міг забити набагато більше.
Останні хвилини гри у Донецьку показали, що перед нами вже не той «Шахтар», який ще у вересні сам боявся власної зухвалості у зустрічах із суперклубами. У команди безперечно є аргументи для продовження виступів на євроарені, і в разі вдалого жеребу (суперник донеччан стане відомим завтра), Україна може зберегти своє представництво в кубку УЄФА аж до весни. Третє місце, яке «Шахтар» посів у такій сильній за складом групі Ліги чемпіонів, безперечно слід вважати успіхом колективу і його тренерів. Цей успіх тим більш вагомий, якщо врахувати нинішні труднощі київського «Динамо». Так у Донецьку зуміли знайти своїх форвардів, не запрошуючи гравців із посередніх російських команд.
Те, про що несміливо говорили у серпні, нарешті сталося — Україна дійсно має тепер не одну, а дві футбольні команди високого класу. А гуртом, як відомо, і батька легше бити — тобто піднімати наш футбол з нинішнього його стану до справді європейського рівня.
