«Ще рік-два — і ми всі виїдемо на заробітки»

Cлава, Ісусу Христу!

Доброго дня чи, може, вечора вам, пані Ларисо!

Дорога пані Ларисо, вже давно збирався написати вам листа, але все не відважувався. Сьогодні, при вїк-енді, ця відвага прийшла. Та й спонукали до цього — написання листа — два факти: вчора вперше п’ятничний номер «Дня» (№225 від 11.12.09 р.) прийшов вчасно, хоча виписую його вже четвертий місяць, а може, пошта починає працювати краще; другий факт — стаття небайдужого п. В. Золотого в рубриці «Лист головному редакторові». Я вже близько року нерегулярно читаю щоденні номери «Дня», а від 1.09 виписую п’ятничний випуск. Дуже дякую за статті на суспільно-політичні, історичні та інші теми.

Але сьогодні, в цей час змін, хотів би написати про один із матеріальних штрихів із життя української родини. Як я вважаю, це актуальне і болить не тільки мене, а певно, багато тисяч українців, саме чоловіків. Хтозна чи ви це опублікуєте, але, може, хоч хтось прочитає із редакції та організує якесь волання до влади.

Ми з дружиною і двома синами (2 і 7 років) живемо у приміському селі на Тернопільщині, а я працюю маленьким менеджером у райцентрі. Робота, як здається, для 40-річного чоловіка добра, але чи можу цим пишатися, певно, — ні.

Не знаю, чи ви маєте сім’ю і чи зрозумієте, бо актуальною, навіть болісною для мене не тільки як годувальника родини, а й як для людини з вищою освітою і, перш за все, вільної людини, громадянина є проблема бідності мене, моєї сім’ї та ставлення до мене моєї держави. Вже близько п’яти років переді мною стоїть питання, як я, вільна людина, можу купити стареньке 10-річне авто у Польщі за 200 — 300 євро, бо тільки його розмитнення коштує приблизно 2500 євро + реєстрація в ДАЇ. Хіба це не жах??? Страшні податки — й яке тут може бути виконання Конституції для мене — маленького українця.

Чи вони там, наверху, наші мужі, зовсім з’їхали з глузду. Та я із зарплатою 1500 грн. в найближчі 20 років навіть не розмитню свого «опеля», а кредитне «наше ДАЕWOO» мене зовсім не влаштовує, бо я вільна людина і маю робити та купляти те, що мені подобається і на що я можу заробити. Тільки дуже важко пояснити моєму старшому Богданкові, а чому так? Чому навіть книжка одного з ваших авторів — О. Пахльовської «Аve, Evropa!» — коштує в Інтернет-магазині приблизно 104 грн., а це моя дводенна зарплата. Та ще рік-два — і ми всі виїдемо на заробітки. Дуже хотілося б, щоб ви на сторінках газети порушили питання щодо цих жахливих податків для нас, маленьких українців, справді бідних людей.

У 2010 році бажаю побільше висвітлювати економічну тематику і стати справді провідною щоденкою України (події, факти, роздуми, розвідки + своєчасні новини), бо в нас в Україні нормальної, а не «жовто-бульварної» преси немає. А може, такий низький рівень суспільства? І воно її не потребує?

Успіхів і 100 тис. тиражу 2010 року! Гарного Різдва і багатого Нового року бажає

P. S. У райцентрах Тернопільщини і навіть у Тернополі вашого і нашого «Дня» практично немає — певно, так працює український медіа-бізнес, чи, може, нікому не потрібна розумна газета.