Скорботна річниця
29 вересня — страхітлива дата у багатовіковій історії Києва — почалися масові розстріли у Бабиному Яру цивільного населення та військовополонених. 19 вересня 1941 року, після більш ніж двомісячної оборони, столицю України без бою залишили радянські війська — кільце ворожого оточення замкнулося на багато десятків кілометрів на схід від міста на Дніпрі. Війська СС, СД, поліцейські частини вже з перших днів почали проводити у Києві облави та розстріли. 22 вересня в урочищі Бабин Яр було розстріляно першу групу радянських військовополонених.
А 24 вересня на вулицях з'являються листівки з наказом коменданта міста прийти всім особам єврейської національності на збірні пункти на вулицях Дегтярівській і Мельникова. Переважна більшість людей вірили окупантам — їх привчили вірити владі. Німці поширювали чутки про те, що євреїв вивозитимуть до Німеччини. Багато хто навіть брав із собою продукти та воду: ще сподівалися вижити. Протягом двох років у окупованому Києві фашистами було розстріляно 195 тисяч людей: жінки й чоловіки, діти, старі — євреї, українці, росіяни, поляки... Такі офіційні дані спеціальної комісії радянської влади, створеної у 1945 році...
Майбутні покоління просто зобов'язані пам'ятати про гіркі уроки минулого. Національна й расова нетерпимість завжди призводить до трагедій. Джерела ж їх потрібно шукати зазделегідь, поки джин, заквашений на люмпенізації суспільства (в Німеччині почалося все із, здавалося, невинного «Пивного путчу» — наскільки ж економічна ситуація тоді була схожа з нашими буднями, званими «радикальними економічними реформами»), що перетворює людей на сліпі знаряддя будь-якого впливу, не дасть поштовху до нових виявів жорстокості й насильства.