Слово Боже для тих, хто не чує

Аби донести слово Боже до людей із вадами слуху, із Києва було запрошено священика Григорія Крижановського, викладача основ мови жестів Київської духовної семінарії Ганну Блощинську та ще сім парафіян, які самі мають вади слуху, із громади глухих, котрі об’єдналися навколо Свято-Троїцького Іонинського монастиря. Глухі віруючі у Луцьку з лютого цього року уже мають можливість спілкуватися зі священиком, ієромонахом Іллею (Вишневським), котрий спілкується з ними через перекладача, але вже успішно вчить мову жестів.

Юрій Симончук, голова правління Волинської обласної організації українського Товариства сліпих, з котрим у Волинської єпархії Української православної церкви уже багаторічна співпраця, пригадує, як важливо незрячим людям було відчувати себе повноправними учасниками служби Божої. Для цього у єпархії виділяли невеликий храм, в якому на літургію збиралися лише незрячі (як тепер — глухонімі), і доки священики відправляли службу за всіма правилами і канонами, семінаристи тихенько пояснювали людям, що ж відбувається. Волинська єпархія УПЦ стала піонером й іншої доброї справи: тут вперше в Україні було видано молитвослов азбукою Брайля. Причому три перші екземпляри духовної книги, вивчивши азбуку Брайля, вручну викололи учні Волинської духовної семінарії. Опісля ж було здійснено випуск Закону Божого для незрячих вже за допомогою комп’ютерної техніки, і тиражу в тисячу екземплярів виявилося надто мало, аби задовольнити духовний голод незрячих людей по всій Україні. У Луцьку при храмі Всіх святих землі Волинської діє і перший та єдиний в Україні церковний хор із незрячих людей. Про те, як непросто навчити духовним пісноспівам сліпих, які не в змозі побачити ноти, міг би багато розказати священик Олександр Мазурак, який цей хор організував і ним керує. Хор луцьких незрячих уже традиційно кілька років бере участь у одній із літургій у Почаївській лаврі.

Ідея доносити слово Боже і до людей із вадами слуху та мови у митрополита Луцького і Волинського Ніфонта визрівала давно. На всю Україну є лише чотири громади віруючих глухих людей, які створили свої об’єднання при храмах. у Києві, Сімферополі. Львові та Чернівцях, і ось у Луцьку. Отець Ілля каже, що більшість глухонімих, навіть досягнувши поважного віку, жодного разу не сповідалися, відповідно і не причащалися взагалі. Дехто міг поспілкуватися зі священиком лише за посередництвом записки, а сповідь передбачає діалог, адже від батюшки чекають не лише прощення гріхів, а й поради. Наразі під час першої літургії з сурдоперекладом вже 39 глухих і німих людей змогли посповідатися і причаститися Святих Христових Тайн. Для цих людей церква — це не просто Божий дім, у якому вони раніше почувалися чужими, бо нічого не розуміли з того, що відбувалося, а й радість спілкування як з іншими православними глухонімими, так і з нормальними прихожанами храму. Владика Ніфонт під час своєї проповіді говорив про те, що дорога до Бога має бути відкрита усім віруючим людям, не залежно від їхніх проблем зі здоров’ям.