Смак успіху
УНаціональному художньому музеї відбулася презентація художнього проекту «Перехід». Дивною поміссю шоу та світського рауту виглядав вечір суботи в Національному художньому музеї України. У вестибюлі музею грав струнний квінтет, вхідні квитки коштували 80 доларів, а публіка, що зібралася, виглядала вкрай буржуазно. Мотивом для всього видовища був «Перехід» — вернісаж трьох київських художників — Петра Бевзи, Олексія Литвиненка та Миколи Малишка, які представили цього вечора свої останні роботи. Дещо спантеличували організатори виставки — мало кому відомі в художньому середовищі Міжнародний жіночий клуб та Іспаномовна група. Самі ж твори зайняли один зал у Національному музеї і являли собою наочний результат освоєння київськими творцями модних арт-технологій. Центральна інсталяція, що була нібито смисловою віссю виставки, мала назву «Білий перехід» і була виконана із суто земних предметів — ниток, пір’їн, картоплин, скалок дзеркал. Стіни несли на собі інші свідчення талантів Бевзи та Литвиненка: нефігуративні та напівфігуративні полотна, фотозвіти про акції, що проводилися художниками в сільській місцевості. Згідно із твердженням ідеолога «Переходу» Петра Бевзи, «точкою відліку проекту є українська спадщина». Не рахуючи картопляно-дзеркальної інсталяції, більш зримо традицію втілювали дерев’яні скульптури 62-літнього Миколи Малишка. У цих роботах мало місце справжнє тяжіння до осмислення традицій — настільки, наскільки взагалі можуть бути традиційними «об’єкти», що поєднують фактуру простого дерева з білою фарбою і дивовижною абстрактною формою. Загалом же «Перехід» можна сприймати саме як проект — безперечно, вдалий і з перспективою гарного продовження. Заплановано ще два покази в інших великих залах столиці. Також таємничі організатори виставки збираються влаштувати їй великі гастролі, що включають у себе Польщу, Німеччину і Францію. Про достоїнства показаного в Національному музеї можна дискутувати, але одна якість героїв «Переходу» — вміння будувати свій успіх, поза сумнівами, може і повинна стати властивою нашому поки що малопомітному українському арт-менеджменту.
