Старий Рух краще нових двох?

В свою чергу, Народний Рух України (Костенко), в якому багато батьків-фундаторів цієї організації, погодився на проведення спільного святкування 10-літнього ювілею від дня заснування НРУ, яке відбудеться в Будинку культури Київського політехнічного інституту. Рух-прес повідомляє, що згоду на участь в ювілейних зборах у ДК КПІ дали керівники Республіканської християнської партії, Демократичної партії, товариства «Просвіта» та інших організацій.

Дійсно, можна сказати, що багато партій вийшли з Руху. І взагалі, Рух завжди був багатий людьми, які з нього вийшли. Ну, а що ж сама ця партія? З'ясовується — що нічого. Схоже, за ці десять років Рух так і не знайшов свого обличчя, залишившись тільки відображенням тих, з ким він боровся, до того ж вороги зникли, а відображення залишилося.

Спробую проілюструвати цей висновок на прикладі особистих, зрозуміло, вельми упереджених вражень. Я вступив до Руху («за перебудову») в 1989-му, а вийшов у 1990-му. Мені не сподобалися там два моменти — заклики будувати соціалізм (в програмі Руху, опублікованій у «Літературній Україні») та двозначність щодо незалежності України (хоча «фанатом» незалежності я не був). Цікаво, що в тому ж таки році «загальносоюзна» партія Демократичний союз («імперська», за пізнішим визначенням тих же рухівців) проводила в Ірпені з'їзд, на якому однозначно висловилася за незалежність України. Рух — ні. Він став «самостійницьким» до істерики дещо пізніше, коли стало «можна», коли його вороги дозволили з собою боротися. «Комуноімперці» та Рух були чудовим симбіозом, результатом життєдіяльності якого стала вдала адаптація номенклатури до нових умов. Так почалася Велика Плутанина — ось уже вісім років народ мучиться, намагаючись визначити, хто ж у нас при владі. Одні кажуть — «рухівці», інші — комуністи, а поки вони розбираються — бюрократи правлять.

Так почалася й «тіньова політика». Колись Леон Фейхтвангер назвав німців після приходу до влади Гітлера «підморгуючою нацією», що лицемірно ставиться до безчинств «бригад» нацистів (був такий період з 1933 по 1934 рік, коли Гітлер вже був при владі, та ще не все міг собі дозволити). Наш Рух від початку був «підморгуючою партією». У програмі записано одне, а в особистій бесіді вам скажуть зовсім інше, додавши при цьому: «ну, ви ж розумієте...». Знадобилося цілих 10 років, щоб стала очевидною проста істина — мета не виправдовує засобів. Причому цей принцип працює навіть з чисто практичного, меркантильного боку. Так що побажаємо обом Рухам здоров'я хоча б для того, аби на його помилках вчилися нові політики.