Сумнівне благополуччя

Справа в тому, що офіційна статистика спостерігає за зміною цін лише в так званому «споживчому кошику», де зафіксовано доволі обмежений набір життєво необхідних продуктів. До того ж такий «кошик» складається з товарів місцевого виробництва (частково дотаційних) і розрахований на найбідніші верстви населення. Отже, коли нам на очі потрапляє інформація про цілковитий штиль на ціновому ринку, ми повинні розуміти, що про реальні ціни в цьому разі не йдеться.

Але про що ж тоді регулярно «свідчить» місячний індекс інфляції, що обраховується сотнями людей? Невже така робота виконується даремно, якщо вона не несе ніякого інформаційного навантаження? Ймовірно, працівники статистичних установ не погодилися б навіть із подібною постановкою питання. Й мали б на це цілковите право. Тому що офіційний індекс інфляції, не повідомляючи реального рівня зростання вартості «середнього» українського життя, все- таки дає багато іншої корисної інформації. По-перше, про те, як поводяться «надруковані» Нацбанком для уряду гроші: куди й звідки вони перетікають і чи є надія на отримання чергового західного кредиту. По-друге, про те, як йдуть справи в економіці, що контролюється державою: чи має уряд ще доступ до дешевого бензину, наприклад, або чи набагато зросли облікові ціни в бартерних операціях навколодержавних структур. Нарешті, по-третє, про те, що українці ще вельми не скоро переживатимуть споживчий бум (що захопив зараз жителів східноєвропейських країн). Тому що наші низькі ціни — це передусім наші низькі прибутки. До речі, за розрахунками Міжнародного центру перспективних досліджень, реальні грошові прибутки населення, незважаючи на наднизьку інфляцію, лише в першому кварталі поточного року скоротилися на 7%.