Свято чотирьох стихій

Учора в Ржищеві, що на Київщині, було як ніколи барвисто: польові квіти, вишиванки, свіжі дівочі обличчя... І якби можна було прибрати з поля зору сучасні транспортні засоби, асфальт та сцену II фольклорно-етнографічного та археологічного фестивалю «Ржищівський вінок», приуроченого до 111-ї річниці з дня відкриття трипільської культури, то свято Купайла (така його давня назва) виглядало б, як і сотні років тому. З піснями, хороводами, ігрищами навколо вогнища та пусканням вінків у річку. І хоча, звичайно, дійство це було театралізоване, відчувалося, що молоді дівчата у вінках, вишиванках і босоніж почуваються природно і зручно.

За словами керівника краєзнавчої студії музею індустріально-педагогічного технікуму Олега Предаченка, фестиваль трипільської культури постаралися поєднати з купальськими гуляннями не випадково. Можна сказати, що «інсценізація» свята Купайла особливо актуальна на ржищівській землі з тієї простої причини, що саме ця місцевість була колись осередком трипільської культури. Від того, за однією з гіпотез, і походить назва Ржищів. У дохристиянській міфології обожнювали парні божества, скажімо, богів кохання Леля і Ладу, або богів роду і родючості — Рода і Роженицю. Ржищів або Рожищів і означає — місце роду.

Свято ж Купайла якраз і сягає своїми коренями в трипільські часи. «Трипільська епоха, — говорить Олег Предаченко, — стала поштовхом для розселення людності із середнього Подніпров’я майже по всій Європі. Одна з гілок трипільців пішла в Індію і стала відома як арійці або арії. Потім трипільці-арії повернулися і принесли з собою свята, характерні для язичницького пантеону. В Індії і тепер є ритуали, схожі на купальські, і їхнє свято Гопала не що інше як наше Купала».

Цікаво, що Купайла святкували взагалі не в липні. За солярним календарем, справжнє Купайла відбувається під час літнього сонцестояння — у ніч з 21 на 22 червня. Така невідповідність, як говорить Олег Предаченко, пояснюється тим, що християни мали дещо гнучку політику і призвичаювали свої християнські свята до язичницьких, аби згладжувати опір простих людей. Купайла ж «прищепили» до свята Іоанна Хрестителя, а назву трансформували в Івана Купала.

Вважалося, що цього дня усе живе на землі наливається соком, робиться поживним і цілющим. З цим також можна пов’язати переконання, що купальська ніч — найбільш сприятлива для зачаття нового життя, оскільки в організмі вже накопичилося достатньо вітамінів. Окрім того, старі люди кажуть, що цього дня трави в найбільшій силі і вода найцілюща. А ще на справжнього Купайла — найдовший день і найтепліше повітря. Недарма ж, за одним із купальських звичаїв, палаючі колеса спускали з кручі у воду — це символізувало сонце, що після цього свята потроху починає опускатися нижче. Загалом же, як стверджують знаючі люди, за купальськими канонами у цьому ритуалі обов’язково повинні бути присутні усі чотири стихії: земля, повітря, вода і вогонь. І людина повинна гармонійно поєднувати їх у собі. Тому на це свято біля води обов’язково повинне бути вогнище, через яке потрібно стрибати, а також насвистувати, щоб «утворювати» вітер. І, звичайно, ходити босим, аби відчувати землю.

Хоча, мабуть, найромантичнішим звичаєм на Купайла є плетіння вінків та загадування на судженого: якщо вінок потоне невдовзі після «запуску», вийти заміж судиться не скоро. Проте, як вважає Олег Предаченко, це лише християнські забобони. Насправді ж вінок на воді — це знову ж таки єднання чотирьох стихій. Адже рослини — це земля, запалена свічка у вінку — вогонь. А пливе він, підтримуваний вітром і за водою. Наші пращури вважали, що в цьому і полягає гармонія.