Тараса любили всі...

13 квітня у Києві, на Байковому кладовищі, ховали трагічно загиблого у Багдаді українського журналіста Тараса Процюка — телеоператора агентства Reuters.

На громадянську панахиду до київської консерваторії прийшли кілька тисяч чоловік — друзі і знайомі журналіста, громадські діячі, його українські та зарубіжні колеги, жителі міста.

Протягом чотирьох годин почесна варта змінялася кожні 15— 20 хвилин. У залі, де відбувалася громадянська панахида, було виставлено фотографії Тараса, грав струнний квартет. Свої вінки прислали Президент України Леонід Кучма, Київрада і Київська міськадміністрація, московське бюро Reuters, Associated Press, українські та зарубіжні засоби масової інформації, всі вітчизняні телеканали. Ця смерть викликала широкий резонанс: сюжети про Тараса Процюка пройшли і в зарубіжних мас- медіа (зокрема, на каналі НТВ).

«Тарас не був у центрі уваги, але мільйони глядачів у світі бачили світ його спостережливими, небайдужими очима», — сказав під час прощання на кладовищі один із керівників Reuters Герт Ліннебанк. «Він був справжнім майстром справи, ім’я якої — воєнна журналістика», — сказав він, підкресливши, що Т. Процюк був одним із видатних представників цієї професії, але особливо його відрізняла людяність, яку він виявляв у найскладніших ситуаціях.

Поки що не отримали даних розслідування центрального командування американських збройних сил в Іраку в зв’язку із загибеллю Т. Процюка. Нагадаємо, посол США в Україні Карлос Паскуаль раніше запевнив Міністерство закордонних справ України, що розслідування за фактом цього «інциденту» буде проведене. У четвер на голосування у ВР буде поставлено законопроект із вимогою якнайшвидшого розслідування трагічного інциденту в Іраку. Необхідність постановки цього питання у парламенті мотивують тим, що було лише звернення прес-служби МЗС до американської та британської сторін, а важливість питання вимагає втручання інших офіційних органів України.

В особистому архіві Тараса Процюка (1999 р., цитується за сайтом podrobnosti.ua) є запис: «Бувають ситуації, коли не знаєш, що трапиться наступної миті». Але його смерть важко назвати випадковою. Логічним завершенням цієї трагічної історії стало б покарання винних.

Не стрiляйте в журналiстiв! Ті, хто не дотримується цього правила, не мають жодних підстав говорити про свободу слова.