«Таємниці творчої лабораторії»
У Львові представили альбом-каталог «Відомий і невідомий Труш»
Автор-упорядник наукового видання — заступник генерального директора Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксана Біла.
До каталогу ввійшли 329 фото робіт Івана Труша, і це — твори зі збірки Національного музею у Львові, полотна з фондових збірок дев’яти інших музеїв України і з понад двадцяти приватних колекцій, власники яких надавали роботи художника для експонування у НМЛ.
Іван Іванович Труш (17 січня 1869 — 22 березня 1941) — український живописець-імпресіоніст, пейзажист і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині. Майстра називали поетом кольору та сонця. Багато подорожував — відвідав Крим, Єгипет, Святу Землю, країни Європи, що знайшло відображення в його полотнах. Відроджував галицьке малярство. Залишив по собі понад шість тисяч творів.
Видання «Відомий і невідомий Труш» складається із трьох частин: «Ретроспектива», «З мандрів», «Постаті». За словами Оксани Білої, яка вивчала життя і творчість Труша понад двадцять років, вона ставила собі за мету розглянути доробок художника як яскравий мистецький феномен і водночас зосередити увагу на праці Івана Труша над окремими програмними сюжетами, до яких він зазвичай повертався впродовж тривалого часу. «Вперше в такому розрізі представлено як хрестоматійні полотна, так і маловідомі та зовсім не знані роботи Івана Труша, — говорить Оксана Біла. — Таємниці творчої лабораторії художника розкривають фрагменти його листів до дружини Аріадни, особисті роздуми на мистецькі теми, а також висловлювання тогочасних критиків і мистецтвознавців».
Альбом-каталог «Відомий і невідомий Труш» урочисто, як визначну подію, представили в Національному музеї у Львові. Привітати Оксану Білу із завершенням роботи прийшли колеги з НМЛ та інших музейних установ, а також — науковці, професори Академії мистецтв.
«На це видання ми чекали давно, і головне, що воно вже є, — зазначив на презентації альбому-каталогу директор НМЛ Ігор Кожан. — Про Труша ми не забуваємо і надалі, ми з ним працюємо. Ми з ним живемо, з ним будуть жити і працювати наші діти й онуки. Тому що Труш, як і мистецтво, — поняття вічне».
