Технологія виконання скандалу, частина 2

Учора, в понеділок, на студію Довженка мав відбутися історичний візит нового міністра культури Оксани Білозір. Пані міністр збиралася особисто ознайомитися зі станом справ на студії, провести зустріч з колективом і, очевидно, вникнути в суть конфлікту навколо нинішнього керівника найстарішого кінопідприємства країни.

Керівник, до речі, завчасно потурбувався про максимальний розголос цього візиту, розіславши факси до газет і на телеканали, причому час було вказано не власне початку візиту міністра, а саме її зустрічі з колективом — 12.00. Проте ще за півгодини до зазначеного часу біля воріт студії зібралася справжня демонстрація опонуючих Віктору Приходьку членів Спілки кінематографістів України, що проходила під прапорами досі маловідомої Патріотичної партії України. Конфлікт став розгорятися прямо на очах, бо пікетників на територію студії не пропускали. Це закінчилося практично спробою штурму воріт і штовханиною з охороною. Зрештою, розсерджених демонстрантів пустили. До залу, де мала проходити зустріч зі студійцями, вони потрапили якраз одночасно з міністром, близько 12.20. Навколо столу, приготованого для Білозір, виріс просто ліс камер, штативів, спин репортерів і операторів. Міністр почала просити ЗМІ хоча б звільнити кругозір, а ще краще — розійтися, тому що запланована зустріч саме з колективом студії, а прес-конференція буде завтра. Частина залу із цього приводу обурилася — «нехай знімають!», «преса — четверта влада!», їм так само голосно відповідали опоненти. Доволі немолоді, судячи з усього, відзначені державними званнями й нагородами люди кричали один на одного благим матом. Після десяти хвилин безуспішних спроб міністр пішла. Телевізійники подалися слідом за нею й дійсно звільнили зал. У приміщенні залишилися лише найбільш горласті.

Таким чином, зустріч з працівниками студії не відбулася, а візит міністра закінчився скандалом. У такому потворному завершенні звинувачувати нікого не хочеться — не тому, що винних немає, — просто пошук винних краще залишити тим, кому більше нема чого робити. Судячи з усього, вправи в прокуророподібній риториці у них виходять найкраще.

Зі свого боку можу повторити лише те, що вже писав на ту саму тему в першій частині «Технології виконання скандалу» (див. «День» від 26.02.05): поки такі люди намагаються управляти кінопроцесом, ніякого кіно не буде.

І ще одне уточнення: цього разу я маю на увазі обидві сторони. На жаль.