Ті, хто любить місто не на словах

Разом зі снігом зійшов не лише асфальт із доріг та плитка на тротуарах. З цієї ж причини у Чернівцях «поплив» і штучний камінь з підніжжя пам’ятника цісарю Австро-Угорської імперії Францу Йосипу I. Переукладати його заходилися двоє літніх чоловіків.

З’ясувалося, що то зовсім не працівники ЖЕКа чи колеги по мистецькому цеху львівських авторів скульптури. З власної ініціативи шефство над пам’ятником узяли пенсіонери. Живучи на відділеній околиці міста, спеціально задля цього вони приїздять у центр Чернівців, де у одному зі скверів встановлено відлиту з бронзи скульптуру. «Доглядаємо за пам’ятником разом із двоюрідним братом, також пенсіонером, Василем Остаповичем Григорашем, — каже ініціатор справи 70-річний Василь Михайлович Шестобуз. — Робимо це з часу її встановлення. Все життя я працював далекобійником і як корінний чернівчанин завжди цікався історією міста. Знаю, що саме за Франца Йосипа воно набуло свого неповторного європейського вигляду, розвинулося економічно і культурно. У Чернівцях з’явилася залізниця, трамвай, електростанція, було відкрито університет і чотири україномовні школи, одну з котрих, ту, що поблизу скверу з пам’ятником, закінчив свого часу. Хоча у місті неоднозначно поставилися до відкриття пам’ятника цісарю, вважаю, що без нього не було б Чернівців. Тому й доглядаємо. Два роки тому, коли вандали облили скульптуру фарбою, кілька днів удвох із братом її зчищали. Тепер ось приїхали з інструментами, щоб перекласти камінь: бо ж так не гарно».

Василь Михайлович нічого особливого у своєму вчинку не бачить: «Будемо регулярно відвідувати Франца Йосипа, доки дозволить здоров’я». Він вважає, що посильно дбати про рідне місто має кожен, хто його любить не на словах.