Торкнутися купідона
У дійстві, яке у вівторок пройшло в театрі «Сузір’я», який ремонтується, не було нічого від звичної вистави — ані акторів, ані кону, ані сюжету. І, в той же час, важко було вигадати щось більш сценічне, по-театральному зворушливе.
Все відбувалося немовби особливий обряд, церемоніал, огорнутий машкарою таємниці і тому такий, що хвилює сам собою. У призначену годину гості — журналісти й театрали — стали збиратися в приміщенні колишнього жокейського клубу (нині — напіврозібране «Сузір’я») на Ярославовому валу. Тривалий ремонт перетворив звичний модерновий інтер’єр до авангардного невпізнання. У приміщенні немовби виріс всередині скелет — заляпане вапном риштування від підлоги до стелі. Піднявшись на хиткі дошки, можна було торкнутися цієї стелі, її ліплення, що пожовкло від часу, погладити рукою локони пухких купідонів, які понад сторіччя споглядають на людську суєту внизу.
Урочисто освітлений, одягнутий відповідно до моменту керівник «Сузір’я» Олексій Кужельний виголосив промову, з якої випливало, що його театрові, за допомогою реставраторів, вдалося встановити прямий зв’язок із артистичним минулим Києва. Виявляється, майже випадково під дерев’яними панелями під час ремонту відкрився фрагмент стіни, заклеєний дореволюційними театральними афішами. Але головний сюрприз був попереду. Олексій Павлович, як це і заведено в його театрі перед початком вистави, закалатав у дзвоник. Гості зосередилися біля тієї самої чарівної стіни. Кужельний провів скальпелем по одній iз афіш, і вона — о диво — майже неушкодженою й цілісінькою опинилася в нього в руках.
Щось непередаване. Це була афіша, що сповіщала про виступ у «Літньому театрі Київського купецького зібрання Товариства українських артистів під орудою О. К. Саксаганського» з виставою «Наймичка». І дата — «вівторок, 29 липня (іюля) 1908 року».
Стан театралів, критиків і істориків, які в той момент були присутніми, можна було б порівняти, наприклад, зі станом іудеїв, котрі «вживу» побачили скрижалі Заповіту, які Мойсей отримав прямо з рук Бога. Непритомність. Біла — чорна — неймовірна — заздрість. Просвітління, зрештою.
Кужельний тримав у руках живу, не підроблену історію українського театру.
Більше нічого не треба було ані пояснювати, ані говорити.
Наприкінці гостям роздали запрошення на відкриття «Сузір’я» після ремонту. Без дати. Кужельний, щоправда, сказав, що це станеться якраз 29 липня 2008 року.
Жартував, мабуть...
