Трагікомедія в Луцьку: …знімають Леніна, ставлять Сталіна

Пам’ятник «вождю усіх народів», як називають Йосипа Сталіна його прихильники, встановлено в офісі Волинського обкому Компартії України. Оскільки місцеві комуністи нині не займають шикарних приміщень, які займали колись, а туляться в робітничому гуртожитку, то пам’ятникові Сталіну знайшлося місце тільки в коридорі їхнього офісу. Луцький Сталін виготовлено з бетону, й важить він сто кілограмів. Лучани ще пам’ятають, як навесні 2011 року в центрі міста раптом з’явився червоний намет із портретом... Сталіна. Це, як виявилося, місцеві комсомольці почали збирати кошти на майбутній пам’ятник цій одіозній особі.

На Волині, де тисячі родин було вивезено після так званого визволення Червоною армією в Сибір, Сталіна, звісно, не шанують. Тому біля червоного намету весь день тривали дискусії, сварки, а завершилося все тим, що місцеві свободівці просто знесли намет. Ще тоді керівник місцевих комсомольців заявляв, що Сталіна пам’ятником таки вшанують, але встановлять його на приватній території. Такою й виявився, як бачимо, офіс місцевих комуністів... Завідувач відділу обкому Компартії України по роботі з молоддю Олександр Кононович каже, що встановлення пам’ятника Сталіну узгоджено з керівництвом партії й приурочено до 70-ї річниці визволення Луцька від фашистів. Він вважає знаменним, що таке сталося саме на Західній Україні. Хоча заради чого такий «героїзм» і що тим мали довести волинянам місцеві комуністи, багатьом просто не зрозуміло.

У день, коли в Луцьку вшановували Сталіна, в райцентрі Маневичі вкотре вирішували питання про знесення пам’ятника Леніну. Близько півсотні громадських активістів підписали звернення до селищного голови з вимогою прибрати Ілліча. Сесія селищної ради більшістю голосів підтримала це звернення, але постановила винести питання на місцевий референдум, щоб його вирішували не кілька десятків чоловік, а громада. Кілька років тому в Маневичах уже був референдум щодо пам’ятника Леніну, проте тоді громада більшістю голосів проголосувала, щоб він таки стояв... Нині ж місцевий Ілліч весь обписаний і обмальований, і вже не викликає у людей колишнього трепету. Але ж проведення референдуму — справа тривала, а Ленін поки постоїть.

Микола ОНУФРІЙЧУК, голова Волинського обласного ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина»:

— Сталін не може бути нашим героєм, котрому треба встановлювати пам’ятники, вже хоча б тому, що при ньому, за його згоди і розпорядження мільйони етнічних українців було вигнано з прадідівських, споконвіку українських земель, які нині стали територією Польщі. Наші діди та батьки дуже за Сталіна постраждали, бо ж були викинуті з рідних домівок, можна сказати, в чому були. Це ж скільки біди пішло у світ, скільки з’явилося нових сиріт, напівсиріт... Але Сталін — це не тільки депортація та винищення українців, це й репресії проти інших народів, це — Голодомор, який залишається болючою раною України. Звісно, часто можуть говорити, що він начебто виграв війну... Але її виграли воїни, які воювали, народ, який, сам не доїдаючи, годував армію, виготовляв зброю тощо. Для людей, які хоч трохи мислять, Сталін не може бути героєм.

Але мусимо визнати, що є ще люди, які йшли в бій справді «За Сталина, за Родину!», і вони й досі так думають. Не вважаю, що їх варто переконувати. Хай доживають віку зі своїми переконаннями, але й розуміють: нині їхньому Сталіну — місце тільки в коридорі, коридорі історії, партійного офісу, на задвірках людських душ.