Травень, гра, успіх
IV Міжнародний театральний фестиваль «Київ травневий» традиційно завершився серед суєти і святкування Дня міста. Фінал півторатижневого сценічного марафону кожного року стає частиною київських весняних свят, які самі по собi надмірно театральні. Альтернатива «Києва травневого» — у пропозиції гри іншого роду.
Думається, багато хто віддав перевагу не гуркітливим майданам, а моноспектаклю легендарної Анні Жирардо «Мадам Маргерит», що власне, завершив фестивальну програму. Справжнім ажіотажем супроводжувався п’ятничний концерт Грузинського національного балету Сухішвілі-Рамішвілі; хтось пішов і на камерні вистави французького Театру гротеску. І, нарешті, останнє дійство — споглядання зоряного неба столиці — також відбулося в присутності вдячної аудиторії.
Підсумки фестивалю ще буде підбито окремо. Безперечним є те, що у «Києва травневого» є своя публіка, яка певно могла б бути й більш численною, якби смак до хорошого театру формувався в нас не спорадичними гастролями чи форумами, а більш-менш регулярними акціями. Проте це завдання — за межами можливостей організаторів. Олексій Кужельний і його партнери свою справу зробили — привезли до Києва декілька хороших спектаклів, у тому числі прекрасний «Маскарад» Римаса Тумінаса. А це — не так уже й мало.
Наступний, V Фестиваль міст-побратимів оголошено ювілейним. Від передбачуваного списку учасників дух захоплює. Насамперед, звичайно, увагу буде прикуто до знаменитого «Малого драматичного театру — Театру Європи» з Санкт-Петербурга під керуванням Льва Додіна. Ще два гучнi імені — Вікторія Чаплін (дочка Чарлі Чапліна) зі своїм театром і зірка шведського джазу Вікторія Толстая (внучка Льва Толстого). Плюс дивовижний швейцарський театр старовинного танцювального етикету «Renai Dance», їхнi земляки — трупа «STOK», що вже бувала в Києві, «Резиденц-театр» із Мюнхена, Вроцлавський «Театр пісень козла». Список ще не закрито, і залишається лише сподіватися на стійкість організаторів разом із прихильністю спонсорів.
Кращим же результатом — але віднесеним уже в майбутнє — стало б перетворення фестивалю на таку ж невід’ємну частину київського культурного пейзажу, як той же День міста. Але, повторюся, це, дійсно, — на майбутнє.
Більш докладний звіт про «Київ травневий» читайте в «Дні» цього тижня.
