«Три радості» Володимира Свідзінського
До сімдесятиріччя з дня загибелі поета театр «Мушля» представив першу в Україні сценізацію його творів.
18 жовтня минуло сімдесят років з дня загибелі українського поета Володимира Свідзінського (у 1941 році енкаведисти спалили його разом з іншими арештантами у покинутій будівлі під Харковом). Володимир Свідзінський належить до письменників, які остаточно не реабілітовані в українському літературному просторі після інтелектуального заслання. Втім, йому ще належить сказати своє слово. Адже, як вважає упорядник двотомника «Володимир Свідзінський. Вибрані твори» (2004 р.) і видання казок «Чудесна тростка», які вийшли цього року, доктор філології Елеонора СОЛОВЕЙ, історія письменника — це «історія про поета-нонконформіста, внутрішнього емігранта, який, попри зовнішню тихість і скромність, виявився людиною, здатною на опір великої сили».
У вівторок Київський театр поезії «Мушля» у співпраці з Київською академічною майстернею театрального мистецтва «Сузір’я» представив виставу «Три радості» за творами Володимира Свідзінського, присвячену сімдесятиріччю з дня його смерті. Вистава ввійшла до циклу поетичних постановок «Сузір’я поезії», започаткованого з ініціативи художнього керівника театру Олексія Кужельного. До речі, ідея здійснити постановку за творами Володимира Свідзінського виникла в Олексія Кужельного під час лекції Елеонори Соловей.
«Три радості» — перша сценізація творів Свідзінського. Назва — символічна. «Три радості у мене неодіймані: самотність, труд, мовчання», — писав поет.
У камерній атмосфері майстерні «Сузір’я» учасники постановки — ведуча телесеріалу «Гра долі» Наталка Сопіт, редактор «5 каналу» Олена Степаненко, лідер гурту «Холодне сонце» Василь Гоцко, акторка Київського театру поезії «Мушля» Ірина Бондаренко, студентка 5 курсу акторського факультету КНУКіМ Дарина Кривошей, співачка, композитор, автор музики до вистави ILLARIA під керівництвом режисера Сергія Архипчука — за допомогою музики, ритміки та слова спробували передати внутрішню тональність поезії Свідзінського. Елеонора Соловей вважає, що їм це вдалося. «Можна сперечатися про деталі, але запропонована цікава і переконлива версія, надзвичайно тонка і філігранна. Мистецька цінність і справжність того, що вони пропонують, мене надзвичайно зворушили», — зазначила літературознавець.
Справді, невеличка зала майстерні була заповнена вщент. Сценізація поезій Володимира Свідзінського, разом із відкриттям 14 жовтня меморіальної дошки у Кам’янці-Подільському на будинку, де поет жив із родиною, поряд із виходом книг — ще один крок до його повернення. Точку неповернення, як вважає Елеонора Соловей, уже перейдено. Втім, потрібно ще чимало зусиль.
— Запізніле відкриття Свідзінського в українській літературі сенсаційне і водночас потребує, щоб його підтверджували, доводили до свідомості людей, — вважає дослідниця. — Подібні сюжети є у багатьох літературах — запізнілим і несподіваним було відкриття Емілі Дікінсон, Федора Тютчева. Повернути великого поета завжди важко, тому що це пов’язано зі зміною канону. Втім, двотомник «Володимир Свідзінський. Вибрані твори» абсолютно неспростовно засвідчив, що в українській поезії ХХ століття це одна з найяскравіших зірок. Свідзінський дуже сучасний, він не має жодного присмаку архаїчності, і його прочитання, запропоноване театром «Мушля», виразно це доводить.
