Цілеспрямоване мислення переможців

Будь-яке змагання — а надто престижне — тягне за собою визначення переможців та людей, що програли. Серед останніх нерідко можна чути про необ’єктивність, заангажованість тощо у роботі осіб, котрі визначають розподіл місць. Шевченківка не виняток — радше, яскраве підтвердження цього спостереження. Отож, під час зустрічі І. Дзюба насамперед запевнив, що «абсолютно виключені можливості будь-якого зовнішнього втручання (адміністративного, керівного). Ми не сприймаємо таких сигналів… Всі наші рішення приймаються після тривалих, часом дуже гострих дискусій, кількаразових голосувань. Для прийняття рішення встановлено дуже високий бар’єр — три чверті (75%. — Авт. ) голосів при таємному голосуванні. Це гарантія об’єктивності й чесності членів Комітету». Регламент Комітету жорсткіший за саму Верховну Раду!.. Після розвіювання сумнівів невдоволених, кожен лауреат презентував, «хто на що гаразд» (за алфавітом).

Сергій Білокінь розповідав про написання премійованої книги «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР», опрацювання близько 1500 справ iз архіву КДБ, секретних матеріалів ЦК КПРС, більшість яких знаходиться у Москві. Секретність ця сягала високого рівня — так, наприклад, є підписи В. Щербицького про ознайомлення з постановами ЦК КПРС, які, не довіряючи українській владі, зразу ж забирали назад до білокам’яної. С. Білокінь визначає два напрямки внутрішньої політики більшовиків: формування нової когорти людей будівників комунізму та, логічно випливаючий, другий напрямок — ліквідація тієї частини населення, яка з тих чи інших причин була не готова розбудовувати цю ідеологію. Роман Майборода зібрав справжні оплески за виконання фрагменту опери Георгія Майбороди (лауреат премії ім. Т. Шевченка 1963 р.) «Тарас Шевченко» та романсу М. Лисенка на слова І. Франка «Безмежне поле», продемонструвавши ще й спадковість музичної династії та національної культури. Ігор Римарук прочитав кілька прекрасних віршів зі своєї збірки «Діва Обида», згадавши найпривабливіше для себе визначення поезії: «поезія — це нецілеспрямован е мислення». Андрія Бокотея замінив фільм, в якому були продемонстровані абсолютно фантастичні авторські роботи зі скла, що власне й завоювали симпатії членів Комітету. Наостанок «крутили» епізоди з премійованої кінотрилогії «Я камінь з Божої пращі» (режисер Аркадій Микульський, сценарій Леонід Череватенко). Як зазначила Л. Брюховецька, «цей фільм розширив мої уявлення про національно-визвольний рух на Україні в середині ХХ століття». Сумна документальна історія розповідає про письменника, громадського, політичного та військового діяча Олега Кандибу-Ольжича, якого фашисти закатували у концтаборі Заксенхаузен. Йому тоді було 37 років. Ольжич організовував визвольний спротив УПА, проголосивши у той страшний час гасло «Свободу народам, рівність людині»... «Нашу історію писано чужими перами на чужому папері» — говориться в фільмі. Після нього б ілих плям стало менше.

Для того щоб функції Комітету не зводилися до моніторингу та голосувань, а могли реально впливати на стан нашої культури, Шевченківський Комітет вирішив вийти за межі можливостей, яке йому надає державне фінансування. З цією метою створили Шевченківський фонд ХХI століття. Ідея створення належить членам комітету, новітнім лауреатам, зокрема, багато зусиль доклав Євген Пашковський. Очолює фонд Леонід Андрієвський. Одним iз перших своїх завдань фонд бачить у виданні серії «Бібліотека шевченківських лауреатів».