«Цим дітям вчасно ніхто не допоміг»
Чому наші колонії для неповнолітніх переповнено?
З 26 жовтня по 2 листопада в галереї Фонду сприяння розвитку мистецтв триватиме фотовиставка «В обличчі кожному історія своя». Фотографи Владислав Мусієнко та Михайло Коришов побували в п’яти виховних колоніях, де діти відбувають покарання. Звичайно, від знятого ними віє сумом: фотографи показали, яким є побут ув’язнених і як підлітки рятуються через творчість. Також є портрети вихователів цих дітей, їхні творчі письмові роботи, твори про добрі й погані вчинки в їхньому житті. При цьому всіх героїв фотографій єднає минуле, про яке вони хочуть забути, і невідоме майбутнє, якого вони бояться.
— Відвідуючи колонії, я багато спілкувався з дітьми, грав із ними у футбол. Незважаючи на непрості долі, ці діти завжди дивували мене своїм щирим сприйняттям життя. Мені здається, що їм вчасно ніхто не допоміг, не підказав, як гідно себе поводити. Багато з них були позбавлені підтримки дорослих і відповідного виховання, — сказав фотограф Михайло Коришов.
Як зазначають автори знімків, не потрібно думати, що в колонії потрапляють тільки діти з малозабезпечених та асоціальних сімей: у цих виховних закладах можна зустріти і тих, хто ніколи раніше не спав на чистих простирадлах, і тих, хто навчався в елітних школах. Брак підтримки й розуміння дорослих у потрібний момент — ось що об’єднує цих дітей.
— Діти не народжуються злодіями. Дослідження життєвих історій цих дітей допомагає усвідомити, що є численні засоби впливу на дитину і ув’язнення — найбільш дороге розв’язання проблеми, і для суспільства, і для самих дітей. Ми віримо, що реабілітація та інтеграція дітей, що перебувають у конфлікті із законом, можлива, вона має відбуватися в громадах і родинах, де вони виросли. Ув’язнення дитини має бути винятковим заходом, який би застосовували тоді, коли діти скоїли серйозні злочини. Тому потрібно працювати з родинами й громадами, які своєю чергою мають працювати з дітьми. Це питання належить до ювенальної юстиції, яка, на жаль, в Україні не працює, — сказала голова Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіє Мокуо.
Мета виставки — привернути увагу суспільства до того, що ці діти чекають на підтримку і що в майбутньому можуть жити порядним життям.
Семен ГЛУЗМАН, правозахисник, президент Асоціації психіатрів України:
— Я бачив, як працюють пенітенціарні системи в Англії, Нідерландах, США. Звичайно, вони відрізняються від нашої: у нас «сидить» більше дітей, ніж в Європі, але це пов’язано не з тим, що в Україні жорстокіша злочинність, а з нашим правосуддям — у нас не розвинуто превентивну систему. Хоча за останніх 20 років система в колоніях для дітей змінилася, стала відкритою: туди приїжджають журналісти, там працюють громадські організації, священики. Потрібно пам’ятати, що діти, які туди потрапили, це «важкі» діти, жорстокі. Адже якщо у хворому суспільстві немає соціальних служб, якщо школа і сім’я продукують жорстокість, то, звичайно, діти потрапляють до колоній. Я спілкуюся з працівниками колоній, і один начальник дитячої хлопчачої колонії мені сказав: «У мене враження, що вони всі — хворі». Насправді, вони не хворі (це не шизофренія чи інша психічна хвороба), це інше. Це продукція хворого суспільства. Це діти-наркомани, розпущені діти, діти-алкоголіки. Я був у колонії для хлопців-злочинців в Англії. Там режим — серйозний, але там також враховують індивідуальні особливості дитини, і, найголовніше, крім озлоблення у дитини з’являється ще й відчуття виходу. Дитина розуміє, що в неї з’явиться шанс, коли вона вийде. А куди вона вийде в нас? Дитина знову нікому не потрібна, тому що в країні є Міністерство соціальної політики, а соціальної політики немає. Нині в Україні на «зонах» постійно сидить 160 тисяч людей — усіх загалом. Це говорить не про розвинуту злочинність, а про те, що нашим суддям, міліції й прокуратурі так вигідніше. У нас не думають про те, щоб дати можливість людині, яка скоїла неважкий злочин, утриматися на грані (виправними роботами, контролем, лікуванням, якщо він наркоман тощо) і не поповнювати тюрми новими «зеками». Світ усе придумав, але влада переймається собою, а не людьми. Щодо ж дітей, то починати виправляти їх треба не в тюрмі. Є механізми, які в нас не задіяні: потрібно створювати нормальні цивілізовані умови для профілактики, які є в усіх країнах.
