«Твердий і делікатний...»

Про смерть журналіста повідомив голова Національної громадської телерадіокомпанії Зураб Аласанія. В серпні минулого року Терещенко повідомив, що в нього рак. Тоді небайдужі розпочали збір коштів на дороге лікування. Останні півроку Олесь боровся з онкологічним захворюванням, проходив курси хіміотерапії і, попри складну хворобу, не втрачав оптимізму та віри, що зовсім скоро повернеться на екрани телебачення. Але... Олесю Терещенку було 43 роки.

Народився він 9 січня 1975 року в Донецьку. Під час навчання в середній школі відвідував школу журналістики Донецького університету. І разом з учителем української в російськомовному місті заново відкривав для себе рідну мову. З дитинства виявляв інтерес до роботи батька — Володимира Терещенка, кореспондента УТ на Донеччині, йдеться на сайті «UA: Перший». На факультет журналістики Київського національного університету вступив у першому наборі незалежної України. Знімав програми на навчальній телестудії, сюжети для УТН, пропонував проекти для молодіжної студії «ГАРТ».

Але справжню телевізійну школу отримав у програмі «Післямова» Олександра Ткаченка, куди прийшов працювати ще на четвертому курсі Інституту журналістики. 1997-го у складі команди «Післямови» створив ТСН на «1+1». А за рік провів свій перший випуск новин. До 2005-го ефіри поєднував із керівництвом міжнародним відділом новин. Не пропустив жодної ночі виборів. Після помаранчевої революції став керівником і ведучим тижневика «ТСН. Підсумки». В цей період отримав звання заслуженого журналіста, премію «Людина року» і разом із командою програми нагороду «Телетріумф».

1 січня 2009-го розпочав новий етап професійного життя — поверненням на державне телебачення — на Перший Національний. До 2010-го вів головні випуски новин. А потім пішов у ток-шоу — розвивати улюблений жанр інтерв’ю.

Після повідомлення про смерть Олеся Терещенка, свої співчуття, зокрема у «ФБ», висловили десятки людей — журналісти, політики, громадські активісти... Ось один із дописів: «Коли він вів новини на «1+1», Кучма майже всерйоз говорив керівництву: «Уберіть цього міліцанєра! Не можу бачити його пику!», — пише Антон Пугач. — Ми сміялися, коли переказували цю історію один одному, вважаючи це протуберанцями смаку літньої людини. Але з роками я зрозумів, що справа була в іншому. Ось він, спокійна і ділова людина, виважено підходив до кожного факту, обережний і терплячий, серйозний, але без надмірного пафосу, без дошкульної переваги розуму, рівно такий, який потрібен саме в міліції, щоб розібратися не тільки зі «справою Ґонґадзе», а й із зовсім свіжим набором великих «справ». Чим більше таких людей — та навіть один такий! — для «Кучми» — небезпека: спрацьовувало чуття. Він пішов, хоча чекав свого одужання терпляче і з серйозною надією. Але такі люди ще прийдуть, і всі справи завершать».

«День» висловлює свої співчуття родині, друзям та рідним Олеся Терещенка.