У Будинку Булгакова — «Ніжність»
Коли в будинку, що на Андріївському узвозі 13, жила сім’я Булгакових, у нім панували родинні традиції, затишок, любов і музика. У Турбінних, яких Майстер поселив у своєму домі, теж звучала музика, хоч і часи, за яких вони жили, випробовували на міцність усю систему існування і взаємин. Вона, музика, мабуть, і рятувала від безпросвітності, згладжувала потрясіння. Чудова команда нинішнього Дому, яка змінюється, але зберігає свій стрижень протягом уже десятиліть, поселила в цій оселі і обожнюваного Майстра, і Турбінних, що зберегли в бунтівний час свою душу, і, звісно ж, музику.
Вона звучить на Різдво й Великдень, на веселих капусниках, присвячених внутрішнім святам, і кожного 13-го числа на журфіксах, свято «Білого рояля» змінює «Примара опери». Цей проект одзначив уже своє 5-річчя.
У суботу стіни булгаковського будинку, так само як і його гості, уважно вслуховувалися у звуки музики. У рамках вищезазначеного оперного проекту молодий режисер, аспірантка Національної Академії музики ім. П.І. Чайковського Лариса Леванова явила своє бачення опери Віталія Губаренка «Ніжність».
У творчій спадщині народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Віталія Губаренка 20 опер («Загибель ескадри», «Мамай» тощо), ліричні дуодрами «Пам’ятай мене» й «Альпійська балада», балети, зокрема «Кам’яний володар» за мотивами драми Лесі Українки, симфонія-балет «Ассоль», опера-балет «Вій», безліч симфоній, концертів, вокальних циклів і музики до фільмів.
— «Ніжність», — згадує вдова композитора, професор Національної музичної Академії Марина Романівна Черкашина, — посідає особливе місце у Віталієвій творчості. У цієї опери, написаної всупереч жаданому тоді революційному захопленню, щаслива доля. Вперше вона була виконана в концертному варіанті 1972 року. Першим виконавцем була Валентина Соколик, якій і присвячений цей твір. (Вона виїхала потім до Німеччини, а через 17 років знову блискуче заспівала її в Харкові). Згодом в оперному варіанті її виконала Євгенія Мірошниченко. В Україні її ставили 8 разів, у Росії 6 — від Москви до Томська, декілька постановок у Прибалтиці. Було випущено 2 платівки — на одній з них диригентом був Стефан Турчак, співала Валентина Соколик, на другій — Володимир Кожухар і Галина Писаренко відповідно.
В основу лібрето «Ніжності», що його написав сам автор, лягла новела Анрі Барбюса «Листи кохання». Всеосяжне, безмежне кохання в ній знаходить головне своє єство — вселенську ніжність і стає завдяки цьому безсмертним.
Простір Дому, що складається з невеликих кімнат, підказав режисерові-постановнику Ларисі Левановій нове рішення. Окрім самої Ніжності, єдиної героїні моноопери, яку дуже лірично виконала Ірина Ладіна, солістка Київського муніципального академічного театру опери й балету, у виставі з’явився предмет її палкого кохання Луї (соліст цього ж театру Андрій Орлов), і Сценаріус — як завжди прекрасна фея булгаковського Будинку — Кіра Пітоєва-Лідер.
Не стану оцінювати текст монологів Луї, що їх написав Павло Фондерой і які були виконані в надривній манері мелодекламації, — це питання смаку, але виконання Андрієм Орловим «Елегії» було бездоганне.
«Елегія» ця — вставний номер у Губаренковому творі, написав її 2008 року Валентин Сильвестров на вірші дочки композитора Ірини Губаренко, що так рано пішла з життя. Її високохудожні, тонко-ліричні вірші захопили Сильвестрова, коли він прочитав книгу, яку надрукували вже після Ірининої смерті. Поєднання двох таких різних композиторів виявилося настільки ж органічним, як і злука творчих душ батька й дочки. І цей, здавалося б, ризикований експеримент — безумовний успіх постановника.
Хай і в цієї сценічної редакції «Ніжності» буде щаслива доля. Упевнені, стіни Дому посприяють цьому.
